У пейзажі Юлія Трачук передає особливі миті міста, у портреті головне для неї вловити погляд, котрий характерний для людини, а натюрморт творить так, аби він розповідав про затишну атмосферу.
Ця мисткиня — учасниця творчого гурту “Палітра”, керівниця гуртків у Кременецькому районному центрі дитячої творчості. Найчастіше Юлія Трачук працює з олійним живописом і графікою, з-поміж жанрів її приваблює портрет, архітектурний пейзаж і натюрморт. Про деталі створення картин я розпитала пані Юлію в розмові. — Відколи ви почали займатись живописом? Що підштовхнуло до цього?
— Малюванням я захопилася з дитинства, тоді прагнула розмальовувати будь-яку поверхню. Це завдавало неабиякого клопоту батькам. Поштовх до мистецтва йшов ізсередини, він пробуджував цікавість до того, що оточувало, та бажання передавати своє сприйняття світу за допомогою олівців. Звісно, у школі образотворче мистецтво стало одним із найулюбленіших предметів. А потім навчалась на мистецькому факультеті Кременецького педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка.
— На ваших роботах часто постає Кременець. Розкажіть, які саме куточки цього міста вас приваблюють? Чим?
— Тут я виросла. Я дуже люблю це маленьке, старовинне та колоритне місто. Кожен його куточок мене радує та дає відчуття тепла та затишку.
— Ви зображаєте не тільки архітектуру, а й передаєте особливі миті — світанок, тумани, гру світла й тіні. Для того, щоби побачити їх та зловити, треба бути уважною й тривалий час “слідкувати” за містом. Як довго очікуєте на мальовничий момент?
— Так, це правда, часто потрібно постаратися “впіймати” потрібний момент, а потім добре постаратися, щоби передати його на полотні. Наймальовничіші моменти — зранку або ввечері, коли сонечко ще низенько над землею. Їх зазвичай ловлю на телефон або фотоапарат, а потім відтворюю пензлем. Правду кажучи, завжди є невеликий страх пропустити щось цікаве, тому дуже хочу навчитися малювати із пам’яті.
— Як розумієте, що ось він, момент, який лягає на полотно?
— Інтуїтивно.
— Розкажіть про процес створення картини.
— Усе починається з натхнення та ідеї, тоді потрібно швидко вхопити пензель і фарби та малювати, щоби не проґавити момент, а інколи буває навпаки — спочатку потрібно брати пензель і творити, а тоді вже приходить натхнення та ідея. Намагаюся працювати швидко, проте продумано, бо якщо уповільнююсь, можу загубити головне, а зупиняюсь інтуїтивно, коли прописала головні деталі.
— Що, на вашу думку, найскладніше передати у пейзажі?
— Я ще шукаю свою манеру написання, свою кольористику, характер і мотиви, тому труднощі виникають часто.
— Хто ті, портрети яких ви створили? Якими рисами має володіти людина, щоби ви захотіли її намалювати?
— Переважно це близькі або знайомі люди. Найчастіше — моя сестричка Оленка, у неї дуже виразна зовнішність: великі карі очі та темно-русяве волосся.
— Ваші натюрморти приємні для ока, мені вони видаються спокійними, що вас захоплює у створенні цих робіт?
— Натюрморт зазвичай пов’язаний з домашнім побутом, його особливістю та маленькою історією. У мене він асоціюється з затишком та особливою атмосферою.
— Які, на вашу думку, риси картини, котра залишається в пам’яті?
— Думаю, будь-який вид мистецтва покликаний пробуджувати у глядача лише позитивне, світле, прекрасне, високе та вічне. Тому, вважаю, головним у картині є перше враження, що змушує зупиняти погляд та замислитися або просто усміхнутись.
