Для моєї нинішньої співрозмовниці Кременець — особливе місто. Місто дитинства, місто, де відбуваються дива, місто, записане в генах… Попри те, що уже більше десятка років мешкає в Берліні, Ірина Дан-Коен знає про історію рідного Кременця майже все!.
[ads-post]
І те, чому місто отримало своє колоритне «прізвисько», і чим смакували корінні кременчани, і ще й зібрала цілу колекцію унікальних раритетних світлин Кременця! Жінка заснувала Фейсбук-спільноти «Kremenez Umland bis 1939» і «Krzemieniec i okolice do 1939 roku», які наповнює довоєнними фотографіями міста та історіями його мешканців. — Пані Ірино, ви дуже зворушливо і тепло відгукуєтеся про Кременець, як про столицю свого дитинства. Які спогади про нього залишилися? — Хоча моє раннє дитинство минало в місті Кінешма, перед школою мене повернули в родинний Кременець, де я розпочала своє знайомство з містом на Волині, багатокультурним райським куточком у товаристві своїх мудрих дідусів і бабусь. Мої спогади з дитинства — це запахи і смаки. Запах осені, наприклад, у Кременці досить специфічний, а саме місто восени особливо величне. Переливаючись всіма кольорами, змішуючись з ранковими туманами, зі старими забудовами з тріщинами фасадів, іржавими кованими балкончиками, зігнутими часом балюстрадами… І все це переплітається з обличчями сучасних мешканців Кременця, які піддалися чарівності міста, його незвичному розташуванню і для яких Кременець є чудовим натхненником. Ще у пам’яті — смаки регіональних страв, яких нема ніде в світі! Першою на думку спадає душанина. Її навчила мене готувати бабуся Люба. Ця унікальна страва знайома далеко не всім родовитим кременчанам! Страва походить з місцевості Чугалі, що на околицях Кременця. Для цього регіонального шедевру потрібно роздобути сушені димлені грушки, димлені сливки- угорки, можна жменю сушених вишень (для кислої нотки ) та ретельно обсмажені свинячі реберця. Додати гвоздику, духмяний і чорний перець і залишити все це набирати смаку на вільному вогні. А наприкінці справжній master-stück: на пательні довести майже до стану карамелі пів літра натурального меду і залити такої ж температури вже готовим наваром з душенини, а тоді тим соусом повторно заправити страву, додаючи, якщо хтось любить, шматочки цитрини. Страву подавали наступними днями, коли, попередньо настоявшись, всі інгредієнти з’єднаються в потужну есенцію смаку. (Димлені грушки і сливи завжди були товаром дефіцитним, жіночки з навколишніх сіл виносили їх на базар до свят, але в дуже малих порціях, інколи “полювання” на ту смакоту тривало тижнями. А в Німеччині такий продукт, на жаль, просто недосяжний. Таким смачним, яскравим і неповторним я пам’ятаю Кременець — столицю мого дитинства!
— Розкажіть про себе. Ваші дідусі та бабусі — корінні кременчани, закохали вас в історію рідного міста, його легенди та цікаві місця, і це спонукало вас досліджувати незнану нами історію цього давнього міста й ділитися нею та унікальними світлинами?.. — Я музикант, граю на скрипці. У Європі з 1998 року, вийшла заміж і вже 12 років живу в Німеччині. У Берліні проваджу музичні заняття для наймолодших, харитативно як скрипалька беру участь в Групі Прославлення в одній із церков Берліна. Я — творча людина з творчої родини. Один із моїх прадідів розписував церкви, дідусь по батьківській лінії служив трубачем у Плутоні Трубачів у Кракові, також грав на скрипці. Дідусь з маминого боку і мама працювали кіномеханіками в кінотеатрі Кременця, через їх професійні руки пройшли фільми кіностудій зарубіжного і радянського виробництва. Бабця Люба була вчителькою української мови та літератури, а бабця Оля була мамою, яка виховувала 4-ох синів, один з яких мій тато Петро Данилюк — відомий кременецький писанкар, фотограф і майстер з тисячею талантів! Всі місцеві молоді майстрині з писанкарства — татові учениці і учні. Один з талантів тата передався і мені — дар композиції кадру в фотографуванні, тож одне з моїх захоплень — фотосправа. Увесь багаж знань, отриманий в родинному домі, спонукав мене створити Facebook-спільноту на початку для мого власного ужитку і власної інформаційної бази… Наприклад, чи знали ви, що Кременець мав ще одну назву, властиву лише йому?! Було це прізвисько, яке відображало загальний характер кременчан. Кременець — це місто Palistranten (Палістрантен), що в перекладі з мови ідиш звучить як “ділок, рушій”, а всі кременчани були палістранти. Місто Дубно, наприклад, було місто Smutkes — з ідиш це «сумний». Пам’ятаю, що старе покоління ще вживало в мові ідишизми — я теж мала «титул» справжнього палістранта, що мене дуже тішило, і я розуміла це слово по-своєму, по-дитячому, як хтось дуже спритний, швидкий, винахідливий… (Сміється, — авт.) І хоча останніми роками я в Кременці нечаста гостя, це місто записане в моїх генах, живе в моєму серці так само, як в серцях всіх поколінь кременчан, розсіяних по світу, чиє дитинство і молодість минули в цьому давньому історичному осередку освіти, мистецтва, друкарства і багатонаціональної культурної спадщини.
— Як вам вдалося зібрати таку неймовірну базу фотографій та історій із життя давнього Кременця? Можливо, з часом матеріал, який ви оприлюднюєте у соцмережах, стане книгою?.. — База фотографій зростає у кількості. Кожне фото для мене цінне, як і історія, про яку воно розповідає. Особливо вболіваю за долю фотографій із зображенням осіб з Кременця і околиць, які загинули під час Голокосту. Фотографії зберігалися в нашому домі, на них — друзі і однокласники дідуся, а також євреї з Шумська, де фотографом працював до 1939 року брат дідуся. Часто люди на фотографії без імен та прізвищ. Днями я отримала довгоочікуваний дозвіл — частину фотографій з альбому дідуся приймуть в одному з архівів США. Почну опис і оформлення необхідних формулярів і таким чином я поповню колекцію знаного у світі музею, з бази даних якого донедавна користалася сама. Щодо книжки… Були такі пропозиції. Можливо, в майбутньому реалізується задумане. Фейсбук-спільнота “Kremenez Umland bis 1939” для мене і є своєрідною книгою, вона живе своїм життям і є відкритою для поповнення інформації, кожен бажаючий може поділитися своїми спогадами з історії родини, міста чи околиць! Кожен з нас пам’ятає своє власне дитинство в Кременці. Довгі мандрівки містом, схилами гір, на яких ростуть дивовижні сині фіалки, фіолетовий чебрець, білі конвалії, червоні маки… Кожен пам’ятає розмови про легенди та історію, про мрії та реальність…
