Як проходить робочий день медпрацівника інфекційного відділення, котре адаптували під COVID-19, про що розповіли пацієнти і скільки часу можна провести у захисному костюмі, доки не починає паморочитись в голові, Кременець.City розповідає із власного досвіду, провівши день у лікарні.
[ads-post]
Середа, 9 година ранку. Інфекційне відділення Кременецької районної лікарні. Медсестра, котра тільки заступила на зміну, зустрічає, проводить у відділення і розповідає про те, як тут налаштували роботу із початку оголошення пандемії. У відділенні на цей ранок залишилося троє хворих на коронавірус.
Всього, за увесь період через інфекційне відділення пройшло більше 30 хворих із діагнозом COVID – 19. Тут лікують лише тих, в кого попередньо підтвердили діагноз. Це хворі середньої важкості, в кого стан погіршується, тих перевозять до реанімації.
Скільки перебуватиме хворий у відділенні залежить від курсу лікування. Бувало й до чотирьох тижнів. Щодня і до вихідних із пацієнтами працює зміна із чотирьох осіб медичного персоналу. Це медсестри і санітарка. Двоє чергують до обіду, а двоє залишаються на добу до наступного ранку. По двоє працюють і у вихідні.
Жоден працівник інфекційного ще не захворів
Кожних десять днів персонал відділення проходить тести на коронавірус. Радіють з того, що допоки жоден працівник інфекційного не захворів.
Таня Мандрицька, маніпуляційна медсестра, працює тут лише з квітня, обіцяли перевести в лор, а опинилась в інфекційному. Каже, що найважче було на початку.
— Ми тоді приймали хворих, як перевалочний пункт. Одних на Почаїв, інших, в інший відділ. Було страшно та вже звикли, адаптувалися.
Сестра господиня, більш рішуча. У відділенні працює вже майже тридцять років, а тому готова до всього.
— Для мене немає нічого складного, що скажуть, те роблю. Я звикла. Але ця хвороба насторожує, кожен з нас ризикує і своїм здоров'ям, і здоров'ям рідних, - каже Людмила Маляровська.
Молодша медсестра Розалія Данилюк, у цьому відділенні стільки, скільки й Людмила, майже тридцять років, вона звично робить свою роботу. За себе не хвилюється, що захворіє, а от думкою інших переймається.
— Неприємно, що тепер люди бояться мене. Знають,що в “інфекції” працюю і шарахаються. Ніяк до цього не звикнути.
Приміщення із столітньою історією. Кажуть, тут була конюшня
Приміщення інфекційного відділення розташоване окремо у подвір’ї лікарні. Це стара будівля, якій вже поза сотню років, і вже добрих пятдесят, а то і більше, як його пристосували для лікування інфекційних хвороб.
Кажуть працівники, що свого часу, це було складське приміщення і навіть конюшня. Воно давно потребує ремонту. В 2015 його тут робили востаннє і за власні кошти працівників, які збирали до цього три роки поспіль. Суми, яку виділило керівництво, тоді вистачило на три банки фарби.
Ведуть мову про те, щоб перевести інфекційне відділення у лор, але наразі воно для цього не облаштоване. Для інфекційних хворих потрібні бокси, окремі санвузли і навіть окремий вихід.
Є "чиста зона", а є "інфікована"
Із самого початку оголошення карантину і пандемії, працівники розділили приміщення на зони. «Чистою зоною» вони називають свої робочі кабінети, підсобні приміщення. Сюди не заходять у одязі, в якому проводять маніпуляції із хворими. Тут лише готуються до обходу. Одягають захисні костюми. Тут окремий санвузол для медперсоналу. В “чистій зоні” кабінет завідувачки відділення та приймальня, де ведуть документацію.
Аби потрапити до хворих, потрібно вийти із приміщення. «Інфікована зона», як її називає медичний персонал, має окремий вхід. Окремим входом також передають їжу для хворих через спеціальне вікно. Сніданок, обід і вечеря у хворих за розкладом. Сьогодні вранці роздали по тарілці капусняку. Родичі теж можуть передавати їжу. У відділенні, в коридорі є холодильник, де хворі її зберігають.
На добу потрібно переодягтися мінімум чотири рази
Робочий день в інфекційному відділенні розпочинається з того, що чергова медсестра, котра чергує добу, передає зміну. Розповідає про кількість хворих, кому які призначення від лікаря, хто поступив, хто виписався і про самопочуття кожного пацієнта. Тоді із 9 години ранку починається обхід хворих.
В інфікованій зоні інфекційного відділення Кременецької районної лікарні
— На добу потрібно переодягтися мінімум чотири рази. Якщо я сиджу в «чистій зоні», то костюм цей не одягаю, тут я маю халат, шапочку, маску звичайну, рукавички і звичайні тапочки з бахілами. Але до хворих я йду вже в захисному костюмі, - розповідає чергова медсестра Олена Дівонька.
Готуємося до обходу інфікованої зониГотуємося до обходу інфікованої зони
Сьогодні в обхід йдемо з Оленою. Одягаємо спершу шапку, тоді комбінезон, тоді целофанові бахали. Ще одні захисні бахіли із тканини Олена видає лише мені. Це останні у відділенні, не нові, але продезинфіковані і кілька разів їх ще можна одягнути. Інші після повторних використань давно утилізували. Тому обходяться звичайними, котрі захищають лише взуття. Респіратор одягаємо поверх капюшона комбінезону, так він прилягає трохи щільніше. А вже по верху – захисна маска.
Тіло дуже швидко починає пітніти. Вже через десять хвилин рідний одяг, під комбінезоном, прилипає до тіла. Постійно хочеться поправити шапочку, яка сповзає. А ще важче просто дихати. Захисна пластикова маска теж дуже швидко запотіває
Спеціально перед зміною нічого не їм, і не п’ю
А медсестра у відділенні з хворими, може провести так кілька годин. Найдовше доводилося по вісім-дев'ять годин.
– Спеціально перед зміною нічого не їм, і не п’ю. Бо не виходжу з відділення доти, доки не зроблю усіх призначень. Іноді здається, що ти втрачаєш свідомість. Тоді кажу собі, ще трохи, ще чуть-чуть. І робиш все на останньому подиху. Дихати важко, і фізично важко, хворі всі специфічні. На початку було дуже багато людей старшого віку, їм теж було складно, - каже Олена Дівонька.
По закінченні обходу, перед входом до «чистої зони», санітарка щоразу обливає медсестру з ніг до голови дезинфікуючим розчином. Захисний одяг знімають у спеціальних палатках, котрі облаштували перед входом до «чистої зони». А утилізовують тут лише бахіли, рукавички та маски, а от верхній захисний комбінезон перуть у пральній машині, котру не так давно придбали за благодійні внески і використовують доти, доки від частого прання не починають відвалюватися блискавки. Це може бути і три, і більше разів.
— Нам доводиться прати ці костюми. Загалом для кожної медсестри і санітарки на день потрібно мінімум вісім таких комплектів, плюс, якщо лікарю, то дев’ять і якщо потрібно зайти до хворих сестрі господині, то вже десять. А використати таку кількість таких нових комплектів і одразу ж викинути, для нас це не реально, - додає Олена.
“Інфікована зона”
Йдемо у “інфіковану зону”. Насправді ж тут все дезінфікують, палати кварцують і прибирають чотири рази на день, згідно графіку. Бокси для хворих невеликі, навіть крихітні. Старе ліжко, тумбочка і два невеличких вікна, одне з оглядом на вулицю, інше у дверях для персоналу. До кожного боксу є окремий санвузол. Вода лише холодна. Є кілька загальних палат і окрема для батьків з дитиною. Який їх загальний стан? Такий, як роками без ремонту. Порожнеча у коридорах теж нагнітає.
- Так, в нас не санаторій.
Огляд пацієнта, хворого на коронавірус
Йдемо в маніпуляційну. Тут зберігають все необхідне для проведення процедур хворим. Ранок медсестри починається з вимірювання температури, тиску і сатурації легень (частку насичення органу киснем), кожному пацієнтові у відділенні.
Один із хворих 53-ох річний чоловік, при знайомстві - дід Василь, йде на розмову, навіть трохи жартує, задоволений, як медсестри дбають.
- Якби я сюди не потрапив, то я б точно вмер.
В лікарні дід Василь з 25 травня. Був три дні на кисні в реанімації через низьку сатурацію легень, а тоді перевели сюди. В інфекційному він вже більше двох тижнів. Ні на що не нарікає, але дуже хоче додому. Обіцяє по приїзді взятися за здоров'я. Каже, що частіше ходитиме в сосновий ліс на прогулянку і надалі буде себе берегти, почувається кволим і знесиленим.
Лікування Василеві вже обійшлося в двадцять тисяч гривень
- Бувало таке, що йшло п’ятдесят доларів на добу. Але то треба в жінки питати, вона лікувала.
Приблизно стільки ж витратив на лікування й сусід по палаті. В межах тисячі гривень на день. Лікується чоловік три тижні.
За державний кошт в лікарні лише фізрозчин і щось дуже незначне. Пацієнти постійно перепитують, а де ж безкоштовне лікування? Бо щось там чули, що по телевізору обіцяли.
Тим часом Василеві Олена проводить обстеження і процедури. Температура в нормі 36.7. А головне, чоловік тішиться результатами сатурації 99.9, а це хороший результат. Пацієнт майже готовий до виписки.
Потреби відділення, благодійники і фінансування
На інфекційне відділення з початком пандемії звернули увагу благодійники. Найбільше допомогло товариство Червоного Хреста. Передали на відділення холодильник, чайник, соки води для персоналу, десять одіял. На кошти, які передав директор ліцею Уласа Самчука Анатолій Аврамишин, закупили все необхідне на перший час. Допомагав також о. Володимир Буграк.
І все ж у відділенні завжди у чомусь є потреба. Окрім нових комплектів захисних костюмів потрібний і інвентар.
І недобрим словом тут говорять про фінанси. Зарплата для медиків - це завжди болюча тема.
- За березень ще не отримали. Доплату у п'ятницю видали за квітень. Але в нас коронавірусні почали поступати з 10 квітня, а наказ у лікарні підписали з 22 квітня, тобто перерахували лише за дванадцять днів. Звісно, що тим хто працював до оформлення наказу, вже нічого не компенсують.
Завідувачка відділення Оксана Корнійчук каже, що не з'ясовувала поки цих питань в бухгалтерії і того, в який спосіб мали б цю різницю компенсовувати. Каже, що нормативи розробили і дані дали.
Також лікарка додає, що інфекційна служба в країні виявилася непотрібною. По районах ще до коронавірусу такі відділення позакривали.
- Тут теж було так, то закриваємо, то не закриваємо. Але все ж ми якось вберегли це приміщення.
Оксана Корнійчук, завідувачка відділенням Оксана Корнійчук, завідувачка відділенням
Оксана Корнійчук у цьому відділенні вже понад тридцять років. Востаннє найбільш проблемним періодом пригадує спалах дифтерії, але тоді була вакцина і все необхідне для лікування. А коронавірус, це нове випробування, до якого здебільшого по країні були не готові, як матеріально, так і психологічно.
