Відомому у всьому світі кременчанину музиканту, композитору, першому перекладачеві «Гаррі Потера» на українську мову Віктору Морозову – 70 років. Він приймає сотні вітань з усіх куточків світу, дехто з його друзів ділиться особистими спогадами маестро про рідний Кременець, перші уроки музики, виступи та наставників, які дали йому основи музичного мистецтва і впевненість у собі.
Нині у це складно повірити, але, як пригадує Віктор Морозов, свого часу він покину навчання у Кременецькій музичній школі. Нізащо не хотів займатися і навіть не думав пов’язувати своє життя з музикою.
[ads-post]
Нині у це складно повірити, але, як пригадує Віктор Морозов, свого часу він покину навчання у Кременецькій музичній школі. Нізащо не хотів займатися і навіть не думав пов’язувати своє життя з музикою.
– Батьки хотіли, щоб я з малих років займався музикою, тому довелося піти в Кременецьку музичну школу, «на піаніно». За гороскопом належу до Близнюків, що дуже не люблять одноманітності. Тому грати всякі гами для мене було смертельно, мучився страшно. Коли мама поїхала на рік у відрядження з військовою частиною, де вона працювала, у Німеччину, я залишився з дідом і бабою. Ось тоді й підняв справжню бучу. Кинув те піаніно, той баян і настільки зненавидів музику, що, якби мені тоді хтось сказав, що все одно буду музикантом, то ні за що б не повірив, – пригадує музикант.
Та переломний момент у житті видатного кременчанина стався після того, як він познайомився із західною музикою. Зокрема, доклався до цього його двоюрідний брат Анатолій. Він не лише наспівував молодшому Віктору Ельвіса Преслі та інших відомих виконавців, а й допоміг налаштувати «Радіо Люксембург», де цілодобово транслювали популярні західні хіти. Тоді в хід пішла стара гітара майбутнього композитора, яка до того припадала пилом на горищі.
З гумором та особливим трепетом пригадує Віктор Морозов свій перший шкільний виступ, який дуже сподобався учням і ледве не довів до інфаркту директора школи та половину викладачів.
– Ми робили репетиції та вивчили нашу першу пісню. Я пішов до директорки школи і сповістив про зроблене. Та втішилася, адже наступного тижня мав відбутися шкільний вечір. Чи то до річниці таваріща Лєніна, чи народження комсомолу. Той день настав. Директорка нас оголосила і сіла в перший ряд разом з учителями. Усі зосереджено чекали, що ми заспіваємо щось на зразок «І Лєнін такой маладой і юний актябрь впєрєді». А ми злабали західний хіт! Що коїлося!!! Директорка і вчителі посиніли, почервоніли, почорніли, побуряковіли. Зате позаду почутим неймовірно втішилися старші школярі, особливо, що вселяло надії, – школярки! – йдеться у розповіді.
А от перший виступ у Кременецькому районному будинку культури видався для Віктора Морозова не настільки вдалим.
– Наступний мій дебют був з лабухами ресторану «Кременець» на танцях у районному Будинку культури. Коли почали вступ, я зрозумів, що не домовився в якій тональності мають грати. Вони робили все правильно, оригінально, а в мене у вокалі вдалася якась абракадабра, замість класного року. Я «облажався». Перший виступ у Будинку культури вийшов провальним, з мене глузували дівчата. Хто з нас не помиляється… – зізнається маестро.
Проте, ця історія уже не могла відбити у майбутнього відомого музиканта любові до музики. Далі азам Віктора Морозова вчили кременецькі, тернопільські, а згодом і львівські лабухи. Вони змусили, тоді ще юнака, повірити в себе і свій талант. І сьогодні, у день ювілею маестро Віктора Морозова, розуміємо, що дуже не дарма.
