Ірина Дан-Коен веде сторінку Kremenez Umland bis1939.Krzemieniec i okolice do 1939 roku, де збирає матеріали, присвячені Кременцеві.
[ads-post]
Пані Ірина народилася у цьому місті, яке називає столицею свого дитинства, зараз мешкає у Берліні. Інтерес до історії прищепили дідусь і бабуся, котрі розповідали про минуле Кременця та околиць, про їх мультикультурність, і щонайголовніше — атмосферу довоєнного простору. Таким багатоликим, наповненим різними історіями постає Кременець на сторінці Kremenez Umland bis1939.Krzemieniec i okolice do 1939 roku.
А ще — мальовничим. Містові пощастило — його знімало та фотографувало багато митців. Приміром, у міжвоєнні роки тут польські художники, зокрема, із Кракова, постійно проводили творчі пленери. Крім того, чимало митців вирішило тут замешкати. Цікаво, що чимало художників стали викладачами Кременецького ліцею.
Зображення довоєнного Кременця збирає та публікує пані Ірина. З багатьма світлинами можна ознайомитися за посиланням. І саме про них я вирішила з нею поспілкуватись.
— Розкажіть про кілька полотен, котрі вам особливо подобаються.
— Одразу приходять на думку картина «Квіти в вазі» Еміля Крха (1894-1972). Цей художник був надзвичайно тісно пов’язаний з Кременцем. Він — постімпресіоніст, найчастіше малював міські пейзажі, трохи рідше — натюрморти, квіти, жанрові сцени та портрети. До творчої праці в Кременці творив у Франції, Бельгії, Голландії. Найцікавіші для мене — його роботи періоду окупації Кременця. Роботу «Букет у вазі» створив у 1941 році. Як на мене, вона просто феноменальна — квіти, зображені на ній, росли чи не на кожному подвір’ї, а грушки додають затишку та домашності. Все у цій роботі таке рідне, таке наше…Інша картина, котра мені дуже подобається — «Кременецька імпресія» художника, ілюстратора викладача театральної школи у Кракові, сценографа, режисера, Станіслава Яновського (1866-1942). Ця робота створена в 1930-их роках.
— Які краєвиди були особливо популярні серед художників і фотографів?
— Природа, забудова Кременця та околиць, вулички, часто у поле зору потрапляли люди. Ці твори ілюструють мультикультурну традицію міста. Саме у ній полягає його феномен.
— Які митці, котрі малювали Кременець, або працювали там, вам особливо цікаві?
— Мою увагу привертають художники Краківської групи. Її створили 1932 році, діяла вона до 1937 року. Цікаво, що жоден із її учасників не був родом із Кракова — це була етнічно різноманітна група молодих художників українського, єврейського та польського походження — і це дуже важливо. До речі, були серед них уродженці Тернопільщини — Саша Блондер, народжений у Чорткові, Леополь Левицький — у Бурдяківцях Борщівського району, Станіслав Осостович — у Тернополі. Чимало учасників Краківської групи проживали чи працювали у Кременці. Як, наприклад, Станіслав Осостович (1906-1939). Цікаво, що в 1935-1937 роках він був власником кав’ярні у Кременці. Загинув під час бомбардування Варшави 25 вересня 1939 року. Малював він переважно вуличні сценки. Цікава й Ірена Ацеданська-Новаковська (1909-1983), народжена у Львові, вона працювала із графікою та живописом, також провадила педагогічну діяльність. Спеціалізувалась на зображення архітектури, зокрема, її увагу привертали старі будиночки Галичини. Створила графічний цикл “Кременець”Крім того, варто згадати педагога та мистецтвознавця, співзасновника групи капістів, або як їх ще називали “колористів”, бо найбільше у художній роботі цінували її колористику, Яна Цибіса (1897-1972). Час окупації він провів у Кременці. Тут створив чимало пейзажів У воєнні роки підпрацьовував ретушером в одному з кременецьких фотосалонів, за браком олійних фарб у той час найчастіше користувався аквареллю.
— Крім того, у місті була потужна школа фотографів. Розкажіть про кілька персон, яких варто згадати.
— Так. Школи фотографії Кременецького ліцею почала діяти в 1928 році. Її заклав Станіслав Схейбаль (1891-1976). Пізніше до нього приєдналися учень Яна Булгака, неперевершений Генрик Германович (1912-1992) та Людвік Гроновський (1904-1945).Але згадаю про фотографа, котрого не часто згадують — Юзефа Даньду (1895-1974). Він працював шахтарем, пізніше — у дирекції залізниці, проте найбільшим його захопленням була фотографія. Любив знімати природу, архітектуру та людей, документував важливі місця та події по всій Польщі. В другій половині 30-х років прибув у Кременець. Його фото часто друкували у місцевій пресі. Стрімку кар’єру перервала війна. Після неї документував знищення Сілезії, Варшави, Вроцлава та інших міст. Його талант, знання і працьовитість принесли визнання. Працював викладачем фотографіки на Академії мистецтв у Кракові. Під кінець життя присвятив опрацюванню своєї колекції, яку подарував місту Катовіце.
— Можливо, є світлини чи картини, котрі давно хочете знайти?
— Найперше це роботи художника Болеслава Ставінського. Він багато малював у Кременці під час окупації. Це був складний період для нього, під час якого зазнав чимало принижень і цей біль відобразив на роботах. Зокрема, зафіксував ліквідацію кременецького ґетта. До речі, Болеслав Ставінський теж був учасником Краківської групи художників.
