В сьогоднішніх реаліях, із запровадженням Кабінетом Міністрів України заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, постає питання захисту трудових прав працівників, адже вказані заходи вплинули на всі сфери життя, у тому числі щодо способу виконання посадових обов’язків.
[ads-post]Слід зазначити, що відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.
Однак, не завжди роботодавець йде на зустріч та вважає, що найкраще такого працівника звільнити, оскільки він не може прибувати до місця своєї роботи і під тиском звільняють таких працівників.
При цьому, ст. 36 Кодексу законів про працю України визначено виключний перелік підстав розірвання трудового договору.
Тому працівник може бути звільнений тільки з тих підстав, які передбачені КЗпП України і така підстава, як звільнення під час карантину у Кодексі відсутня.
У свою чергу, що ж робити з п. п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України, якими передбачено, що працівника може бути звільнено через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
То тут потрібно вказати, що законодавцем 30 березня 2020 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-IX. Зазначеним Законом внесено зміни у низку нормативно-правових актів, в тому числі і у КЗпП України.
Зокрема було запроваджено поняття гнучкого режиму робочого часу, а також дистанційної (надомної) роботи, які не тягнуть за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливають на обсяг трудових прав працівників.
Отже, відповідно до ст. 60 КЗпП України за погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом. На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.
При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.
Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.
Тому, буде доцільно написати заяву роботодавцю із проханням перевести вас на надомну роботу та ознайомитись із відповідним наказом (розпорядженням) про встановлення дистанційної роботи працівникам.
Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» надано право піти у відпустку без збереження заробітної плати певним категоріям громадян, як приклад, для осіб, які мають дітей віком до 14 років. Термін перебування у такій відпустці не включається до загального терміну, встановленого законодавством, і може бути продовжений на такий період, на який буде запроваджено режим карантину. У разі наявності у працівника невикористаних днів щорічної відпустки, за його бажанням та за згодою роботодавця, можуть бути надані щорічна основна або додаткова відпустки, а також інші оплачувані відпустки, передбачені законодавством.
Тому, в будь-якому разі слід домовитись із роботодавцем щодо можливості дистанційної (надомної) роботи, що не позбавить вас можливості заробляти собі на життя і залишатися при роботі.
Зверніть увагу, що п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення через систематичне невиконання працівником обов'язків, а також прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Хоча КЗпП України і не визначає поважні причини невиконання обов’язків працівником та його прогулу, однак якщо це не залежить від волі працівника, зокрема введення карантинних заходів щодо пересування громадян, то у разі неможливості належного виконання посадових обов’язків, а також прибуття до місця своєї роботи працівником, то вказані причини можуть бути визнано поважними.
Що стосується зменшення заробітної плати під час карантину, то тут слід зазначити, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Ст. 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Ст. 60 КЗпП України передбачено, що дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше.
Таким чином, в односторонньому порядку роботодавець не має права зменшувати заробітну плату працівнику.
Отже, як звільнення працівника так і зменшення заробітної плати не може відбуватись в порушення КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», тому в будь-якому разі краще звернутись до роботодавця письмово щодо можливості виконання роботи дистанційно, для того щоб у разі відмови ви мали право офіційно захистити свої порушені трудові права та законні інтереси, адже якщо цього не зробити доведення порушених прав буде фактично не можливе без доказів.
Правову консультацію можна отримати зателефонувавши на безкоштовний номер системи БПД 0 800-213-103.
