Пропорційність, витонченість і стиль – ось головні складові величі єзуїтських монастирських комплексів, і в Кременці це ще раз доведено.
Єзуїти з’явилися у Кременці у 1702 році. Це була невелика – з кількох ченців – місія Львівського колегіуму, яка прибула в місто на запрошення його тодішнього власника, кременецького старости Януша-Антонія Вишневецького. Староста віддав єзуїтам греко-католицький храм, який стояв на ринковій площі. Народ трохи пообурювався, але скоро протести були придушені. А 1712 року кременецькі єзуїти перейшли в підпорядкування Луцького колегіуму. Того самого року вони відкрили свою першу школу у Кременці – як же єзуїти і без школи пише kmc.media.
1750 року було відкрито Кременецький колегіум, для якого звели нові будівлі. Через три роки завершилося будівництво найефектнішої споруди комплексу – храму святих Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки. Для ченців ордену збудували корпус келій, який спроектував місцевий ченець Павел Гіжицький. Про нього так і кажуть: «Та монах спроектував», – але Гіжицький був відомим на Волині католицьким архітектором, проектував і для бернардинів, і для домініканців, і парафіяльні храми. Колегіум був цілим навчально-релігійним містечком, яке, втім, проіснувало недовго – 1773 року Папа Климент XIV розпустив єзуїтів.
Від того часу монастир підпорядковувався Комісії народної освіти. Трохи пізніше тут відкрили школу, а у 1803 році, за наказом царя Олександра І (тоді вже Кременець був під Росією), тут відкрито Волинську гімназію, яка пізніше трансформувалась у майже легендарний ліцей із величезною бібліотекою та ботанічним садом. Кременецький ліцей був найбільшим закладом світськї освіти в межах Правобережжя України. І освіту він давав чудову, тому на нього звернули увагу можновладці: 1833 року, за наказом царя Миколи І, ліцей перевели до Києва – на його базі було створено Університет святого Володимира (нині імені Тараса Шевченка).
1836 року в корпусах колегіуму відкрили православну духовну семінарію, яка працювала тут до 1902 року – звідси вона перебазувалась у Житомир. Після семінарії у будівлі оселилося Волинське єпархіальне жіноче училище.
З приходом на ці землі поляків у 1920 в приміщеннях колегіуму знову відкрили ліцей, який пропрацював до 1939 року. У радянський час тут оселився вчительський інститут (з 1950 – педінститут). 1969 року він перебрався до Тернополя.
Нині в колишній католицькій святині міститься храм Преображення Господнього УПЦ КП, а в будівлях колегіуму – різні установи, зокрема школа.
