Головним осередком розвитку фотомистецтва на Волині в міжвоєнні часи був Кременець, точніше Кременецький ліцей.
У 1929 р. у Кременці вперше організовано загальнопольську фотографічну виставку, яка завдяки допомозі батька польської фотографії Яна Булгака та відомого львівського фотографа Яна Ноймана пройшла на високому рівні. У ній брали участь найвидатніші майстри польської фотографії. Ця виставка стала поштовхом для розвитку фотографічного руху у кременецькому середовищі.[ads-post]Серед видатних фотохудожників, пов’язаних із Кременцем, варто згадати Станіслава Шейбала. Він народився в Самборі в 1891 р., навчався в Академії образотворчого мистецтва в Кракові, а згодом у Празі, де працював у фотографічному закладі Ноймана. Під час Першої світової війни служив в австро-угорській армії, де теж займався фотографією.
У 1927 р. Станіслав Шейбал переїхав до Кременця, а в 1928 р. створив фотографічну майстерню учнів Кременецького ліцею. Це був один із багатьох гуртків, які учні могли обрати відповідно до своїх вподобань. У ліцеї діяли столярний, кравецький та радіотехнічний гуртки, а також гуртки обробки металу і домашнього господарства. Фотографічний гурток мав цілком інший характер. Поряд із навчанням практично-технічного напрямку, основною його метою було передусім художнє й естетичне виховання. Майстерня отримала велике приміщення й достатню матеріально-технічну базу. В майстерні-фотостудії під наглядом досвідченого керівника працювали кілька десятків учнів. Багато з них, як пізніше згадував сам Шейбал («Wspomnienia. 1891–1970». Краків–Вроцлав, 1984), досягнули рівня, який дозволяв відправляти їхні роботи на державні й міжнародні фотовиставки. В деяких класах ліцею впровадили фотографію як обов’язковий предмет. Тоді кількість учнів, які відвідували фотомайстерню, значно зросла.
Під час занять у Кременецькому ліцеї. Фото шкільної фотостудії Кременецького ліцею
На уроці фізичного виховання у Кременецькому ліцеї. Фото шкільної фотостудії Кременецького ліцею
Для того, щоби поширити й поглибити педагогічну діяльність у сфері фотографії, в межах Кременецького ліцею розробили проект школи художньої фотографії, призначеної для талановитої молоді. Опрацьована Шейбалом організаційна концепція школи передбачала широкий діапазон художніх предметів і відповідала концепції виховання мистецтвом, головна роль у якому відводилася фотографії. Але через бюрократію в керівництві освіти цей проект не вдалося реалізувати до кінця.
Станіслав Шейбал згадував, що діяльність фотографічної студії учнів ліцею та її досягнення викликали живий інтерес серед кременецької громадськості й туристів. Останні часто купували фотографії учнів, що приносило непогані доходи, особливо важливо це було для учнів із незаможних сімей. Багато вихованців фотостудії Кременецького ліцею згодом стали професійними фотографами.
Будинок у Кременці. Фото шкільної фотостудії Кременецького ліцею
Сільська вулиця на Волині. Фото шкільної фотостудії Кременецького ліцею
Планер Волинської школи планеристів у Кременці. Фото шкільної фотостудії Кременецького ліцею
Кременець. Старий міщанський будинок. Листівка з фотографією, виконаною в шкільній фотостудії Кременецького ліцею
Однією з надзвичайно популярних фотографій Станіслава Шейбала того часу була зроблена ним у 1930-х роках світлина під назвою «Легенда про гору Бони», на якій зображено відьму, що летить на мітлі. Фото мало величезний успіх на різних фотовиставках, зокрема закордонних. Воно було представлене навіть у США та Японії. У відьму тоді перевтілився один з учнів шкільної фотостудії Кременецького ліцею, який одягнув халат своєї матері.
Легенда про гору Бони. Поштова листівка. 1930-ті рр. Фото Станіслава Шейбала
З ініціативи Станіслава Шейбала в 1930 р. було створено Фотографічне товариство в Кременці. Із 25 членів на початку воно розрослося до 40. В основному це були викладачі ліцею, а також аматори з різних сфер суспільства. Товариство знаходилося в приміщенні фотостудії ліцею й тісно з нею співпрацювало. Крім навчання членів товариства фотомистецтва, воно популяризувало фотографію серед місцевих мешканців. Значною мірою цьому допомагали тематичні статті, які публікувалися в часописі «Życie Krzemienieckie». Станіслав Шейбал був співзасновником і редактором цього журналу, створеного в 1931 р. Видання виходило спочатку щомісяця, а потім двічі на місяць.
Із розвитком фотографічного руху в Кременці Станіслав Шейбал запросив 1937 р. до співпраці учня Яна Булгака Генрика Германовича (народився 20 листопада 1912 р. у Вільні, помер 31 травня 1992 р. у Кракові). Германович на той час був фотографом-початківцем, проте дуже талановитим. У Кременець його запросили як інструктора для молоді. Після його прибуття до міста фотографічний рух почав ще стрімкіше розвиватися. Шейбал характеризував Германовича як талановитого фотографа, що мав незвичайну художню чутливість і творчу винахідливість, а також непогані організаційні здібності. У потужному розвитку Фотографічного товариства в кінці 1930-х років була значна заслуга Генрика Германовича. Потрібно теж додати, що поряд із Людвігом Гроновським та Станіславом Шейбалом він був одним із трьох найвидатніших фотохудожників, чия творчість безпосередньо пов’язана з Волинню.
Старий будинок у Кременці. Фото Генрика Германовича
Волинська церква. Фото Генрика Германовича
Дерев’яний костел на Волині. Фото Генрика Германовича
Богоявленський собор в Острозі. Фото Генрика Германовича
Серед найбільш активних членів Фотографічного товариства в Кременці варто відзначити згаданого вище видатного фотографа Людвіга Гроновського, який із 1930 р. працював викладачем креслення й алгебри в Кременецькому ліцеї. Його стараннями у Кременці 1933 р. з’явилася планерна школа, де навчалася, зокрема, Ядвіга Пілсудська, дочка Юзефа Пілсудського. На жаль, більшість фотографій Людвіга Гроновського та Станіслава Шейбала було знищено в роки Другої світової війни.
У післявоєнний час фотографічний рух у Кременці не згас, про що свідчить організована там у грудні 1969 р. виставка художньої фотографії «Мальовничий Кременець». Серед українських фотографів, мешканців Кременця, на ній були представлені роботи видатних кременецьких фотохудожників довоєнного часу Генрика Германовича та Станіслава Шейбала.
Джерело: monitor-press.com