Познайомились по телефону
- З Володею та Ярославом ми познайомилися абсолютно випадково, – зізнається Надя. - Це тепер згадую події тих днів і розумію, що це була доля. Якось я помилилася номером і випадково зателефонувала до Ярослава. Спочатку я лише вітала Славіка із святами, а потім за деякий час вирішили зустрітись. Він розповів мені, що у нього є брат-близнюк, тому ми вирішили зустрітись в чотирьох.[ads-post]Перші дні спілкування пані Надія розповідає, що вони трішки плутали один одного. Але каже, за мімікою чи розмовою, відразу розуміли хто є хто.
- Ми всі відрізняємось, - каже Надія Сімчук. - У кожного різний характер.
Люба спокійна, Надя - живчик, який навколо своєї осі 125 разів пробіжить. Сестри зізнаються, що між ними є відмінності, мінімальні, але є. Надя старша за Любу на 30 хвилин, а Люба вища за Надю на 1 сантиметр.
Спільний будинок і по двоє дітей
За 10 років в родинах відбулися великі зміни: в кожної пари підростає двійко дітей.
- Ми живемо всі разом в одному будинку, - каже Надія. - Всі святкування проводимо разом. І ніхто нікого не плутає, діти знають, хто є хто.
Тернополянка розповідає, що Володимир та Ярослав хотіли б мати близнюків.
- Коли у нас народилась Діанка, яка дуже плакала перших кілька місяців, то чоловіки вже казали, що добре, що це не близнюки, - продовжує співрозмовниця.
Коли хтось із сестер-близнючок на Сході, то інша доглядає за дітками.
- Вони для мене як рідні, у нас так вийшло - одна мама замінює іншу, - каже Надія. - Ось, коли я була на Сході у моїх синочків були Дні народження, то сестра пекла для них тортики та готувала все для святкування. Ми разом вчимо домашнє завдання, бо діти практично однолітки.
Буває і так, що обидві сестри одночасно в різних місцях на чергуваннях. Тоді ініціативу беруть тати-близнюки.
По черзі їздять на Схід
Сестри-близнючки Надія і Любов працювали у районній поліклініці. З початку війни на Сході нашої країни жінки підписали контракт з новоствореною військовою частиною у Тернополі та почали служити медиками. Їхні чоловіки - учасники АТО.
Коли почалася війна на сході, вчотирьох вирушили на передову. Чоловіки зараз проходять службу в складі батальйону "Тернопіль".
У сестер-близнючок Надії та Люби Сімчук міцні сім’ї, кохані чоловіки, які теж близнюки. Вони разом в одному будинку виховують чудових діток - у Надії два синочки, а в Люби син і донька.
Про романтичну історію кохання чотирьох близнюків, дізнавалась журналістка “20 хвилин”.
Рівно десять років тому, в 2009 році, брати-близнюки Володимир та Ярослав одружилися з сестрами-близнючками Любою й Надією у суботу, 29 серпня, у церкві Різдва Христового, що на вулиці Руській. Чоловіки - уродженці села Розтоки Кременецького району, поєднали свої долі із тернополянками.
Познайомились по телефону
- З Володею та Ярославом ми познайомилися абсолютно випадково, – зізнається Надя. - Це тепер згадую події тих днів і розумію, що це була доля. Якось я помилилася номером і випадково зателефонувала до Ярослава. Спочатку я лише вітала Славіка із святами, а потім за деякий час вирішили зустрітись. Він розповів мені, що у нього є брат-близнюк, тому ми вирішили зустрітись в чотирьох.
Перші дні спілкування пані Надія розповідає, що вони трішки плутали один одного. Але каже, за мімікою чи розмовою, відразу розуміли хто є хто.
- Ми всі відрізняємось, - каже Надія Сімчук. - У кожного різний характер.
Люба спокійна, Надя - живчик, який навколо своєї осі 125 разів пробіжить. Сестри зізнаються, що між ними є відмінності, мінімальні, але є. Надя старша за Любу на 30 хвилин, а Люба вища за Надю на 1 сантиметр.
Спільний будинок і по двоє дітей
За 10 років в родинах відбулися великі зміни: в кожної пари підростає двійко дітей.
- Ми живемо всі разом в одному будинку, - каже Надія. - Всі святкування проводимо разом. І ніхто нікого не плутає, діти знають, хто є хто.
Тернополянка розповідає, що Володимир та Ярослав хотіли б мати близнюків.
- Коли у нас народилась Діанка, яка дуже плакала перших кілька місяців, то чоловіки вже казали, що добре, що це не близнюки, - продовжує співрозмовниця.
Коли хтось із сестер-близнючок на Сході, то інша доглядає за дітками.
- Вони для мене як рідні, у нас так вийшло - одна мама замінює іншу, - каже Надія. - Ось, коли я була на Сході у моїх синочків були Дні народження, то сестра пекла для них тортики та готувала все для святкування. Ми разом вчимо домашнє завдання, бо діти практично однолітки.
Буває і так, що обидві сестри одночасно в різних місцях на чергуваннях. Тоді ініціативу беруть тати-близнюки.
По черзі їздять на Схід
Сестри-близнючки Надія і Любов працювали у районній поліклініці. З початку війни на Сході нашої країни жінки підписали контракт з новоствореною військовою частиною у Тернополі та почали служити медиками. Їхні чоловіки - учасники АТО.
Коли почалася війна на сході, вчотирьох вирушили на передову. Чоловіки зараз проходять службу в складі батальйону "Тернопіль".
Люба зараз на Сході, у зоні ООС, а Надя лише повернулася звідти. Її сестра Надія каже, що вони чекають повернення сестри і тоді святкуватимуть десяту річницю весілля.
Згадують весілля із усмішкою
Сьогодні, 29 серпня пари святкує 10-ту річницю весілля.
- Останній рік ми не гуляємо разом, постійно хтось зайнятий. А колись, як гуляли по місту всі разом, то люди постійно звертали на нас увагу, - з усмішкою розповідає жінка. - А подивитися на пари близнюків у день нашого весілля прийшов чи не весь Тернопіль.
Доречі, в день весілля пари вдягнули однакові костюми і сукні, що зробило їх ще більше схожими, як дві краплі води.
