На її картинах цвітуть ромашки і соняшники, заплутався грайливий вітер у гривах баских коней, гойдаються на хвилях човни під кучерявими вербами, цілуються закохані, над Вишнівецьким замком летять журавлі…
І назви такі ж романтично-ліричні: «На Івана, на Купала», «Кінь копитом б’є», «Козаченьки-лелеченьки, вертайте додому», «Пливе човен, води повен», «Ой ви, думи мої, скакуни»…
На виставці кременецької художниці Олени Поліщук «Вітражі душі», яка експонувалася в Українському домі «Перемога» в Тернополі, було представлено понад 60 її робіт, виконаних олійними фарбами. Про свої картини пані Олена каже, що вони репрезентують таку течію в сучасному живописі, як «наївне мистецтво».
– Це ідилія, втілення мрії, красивих людських почуттів, прагнення кожної людини до щастя, – розповідає художниця. – Повернувшись додому на Кременеччину після 18-ти років життя і роботи у Криму, по-іншому відкрила для себе українське село, яке в полоні нинішніх суспільних і соціальних проблем все ж бореться за збереження традицій, за краще майбутнє.
Олена Поліщук із сім’єю зараз живе в селі Колосова Кременецького району, а родом зі Шпиколосів. Каже, що творче начало у неї від батька, який все життя працював ковалем у місцевому колгоспі. З-під його рук виходили такої краси ковані троянди, що все село задивлялось і дивувалось. Мама гарно співала. Тому не дивно, що Олена, дитя творчої української родини, після закінчення школи обрала журналістику. З дипломом журналіста опинилася в Криму, довгий час працювала у місцевих газетах. Перші картини створила у середині 80-х. Її надихало море, такого ж змісту були й живописні роботи, які із задоволенням купували численні кримські туристи. Картин, створених у післякримський період, художниця не продає. Каже, що кожне обрамлене полотно – це частина її життя: «Якщо продам – такого вже не створю. Та й діти поки що проти».
Ось і мандрує виставка Олени Поліщук експозиційними залами: з Тернопільського художнього музею – в Український дім «Перемога», а далі – у Кременець, Шумськ… «Вітражі» насправді є і відпочинком, і бальзамом для душі.
Ганна МАКУХ
Фото Ярослава СТАРЕПРАВА
