В’ячеслав Мельник мав позивний «Анчоус». Він був бійцем 3-го батальйону 80-ї Львівської аеромобільної штурмової бригади. Хоча на війну ішов добровольцем. Й на вічно залишився молодим – 26-ти річним.
[ads-post]Загинув 20 січня 2015-го року за волю України у боях визволяючи Донецький аеропорт. Загинув від крововтрати, численних проникаючих вогнепальних поранень грудної клітини та живота. Цього дня, 20 січня, група на 2-х БТР рушила забрати поранених до АД. В умовах щільного туману та за відсутності зв’язку — «глушили» терористи — десантники на БТР-ах потрапили у засідку. Під час бою БТР, в якому В’ячеслав здійснював штурм з іншими військовиками, врізався в будівельні конструкції аеропорту та вибухнув. Тоді ж загинули солдати Анатолій Доценко, Іван Євдокименко, Сергій Зулінський, Андрій Миронюк, Леонід Шевчук.
З тієї групи вижив лише один боєць. Не всі рідні мали змогу забрати тіла своїх синів та батьків. Але тіло В’ячеслава з допомогою волонтерів «Офіцерського корпусу» все ж вдалось відібрати у ворога і привезти на малу Батьківщину.
Про смерть В’ячеслава першим дізнався батько. Це було 20-те січня і довелося чути голос вбивці В’ячеслава.
– Подзвонив Саша і каже: “Славчик, Славчик..”. А той Гіві взяв телефон і відповів: “Не дзвони більше, нема твого Славчика, я його вбив”. А Саша каже йому: “Гіві, не вмирай, я по тебе приїду”. І зараз він намірений їхати. Каже, що не залишить все так, – розповідає журналістам дядько В’ячеслава.
ДУБЕНЩИНА ПРОЩАЛАСЬ
Я добре пам’ятаю той ранок. Попрощатись з мужнім «кіборгом» зібралось сотні людей, які зустрічали тіло Героя починаючи від дубенського літака і проводжали аж до виїзду з міста (в районі Цукрового заводу). Діти і дорослі тримали в руках запалені свічки, блакитно-жовті прапори з чорними стрічками.
Авто з домовиною «Кіборга» планувало їхати без зупинок. Але в центрі нашого міста все ж зупинилось. Про це попросили побратими Вячеслава, які теж захищали Донецький аеропорт і знали його.
Від центру Дубна до перехрестя, що в районі «Базарчика», люди пішки йшли за домовиною. Весь склад військової частини, який залишився у місті теж вийшов на дорогу, аби віддати честь Герою.
На зустріч «вантажу 200» зупинялись машини. З маршрутних автобусів виходили люди й падали на коліна, хрестились. Подекуди було чути вигуки – «Герої не вмирають!», «Слава герою!» і «Прости!». Плакали усі:незалежно від віку та статусу.
Проводи «кіборга» не припинились за межами Дубна. Бо люди з сіл Дубенщини теж створили живий ланцюг. Деякі дубенчани їхали за Героем до кордону з Тернопільщеною. Там теж були сотні людей, які виходили на дороги і так було а ж до Кременця й рідного села Вячеслава Мельника.
ПРОЩАЛИСЬ НАВІТЬ ЗВІРІ
Здавалось, що весь світ прощається з молодим «кіборгом». Хотілось би зауважити ще й такий факт. Коли в Дубні зустрічали тіло захисника Донецького аеропорту, то напроти людей, біля літака, при дорозі в один ряд стали три собаки, які схилили свої голови, коли повз них провезли героя.
«А ще коли мали під’їжджати з «кіборгом» до механічного заводу, то собаки в дворах почали скавуліти і ворони стали каркати. Хоча перед тим, ми годину стояли, то було дуже тихо» – каже дубенчанка Наталія.
…………………………
28 січня, в храмі Іоана Богослова УПЦ КП у с. Білокриниц молились за душу спочилого героя, а поховали його на кладовищі села Жолоби.
Там, де перед мобілізацією Вячеслава була похована дружина Героя. На похорон Захисника прийшло багато людей. Без батька залишилось двоє синів від першого шлюбу.
Ксеня ГАЛИЦЬКА, Блог “Знай більше”
