Традиційно місто Кременець завжди привертало увагу у туристів та мандрівників із інших країн.
Сьогодні віднайдені спогади про місто суттєво доповнюють наше уявлення про Кременець. Незважаючи на значну суб’єктивність цього виду джерел, воно має вагоме значення для дослідників, оскільки в ньому події описуються самими свідками, так би мовити, з перших вуст, що дає нам можливість отримати свіжий погляд на історичну епоху, в яку жив автор. У даній роботі ми зробимо спробу проаналізувати деякі із наявних спогадів мандрівників, які відвідали місто.
Першим джерелом дуже важливим для нас є праця бургундського рицаря Гільбера де Ланнуа, який багато подорожував, і в одній із своїх мандрівок по Східній Європі відвідав Кременець. Пізніше написав один із перших описів Русі західним мандрівником. В 1421-1423 роках рицар мандрував через Прусію, Литву і Польщу. Саме під час цієї подорожі, яка датується 1421 р. на його шляху опинилось місто Кременець. В своїх записках рицар називає його чомусь іншою назвою, а саме - Кам’янець. Ймовірно причиною було побачене гостем міста, адже саме в XV ст. розпочалось і якраз активно тривало будівництво кам’яного замку на горі Боні. Хоча на перший погляд звичайному читачу може здатись, що мова йде про тодішнє місто Кам’янець (сучасне Кам’янець-Подільський).
Джерело фото: polona.
Другим доказом того, що мандрівник пише саме про Кременець є дані про відстань від міста до Львова. Крім того, прибувши до Кременця Гільбера де Ланнуа зустрів сам Великий князь і король Литви Вітовт (1350-1430) разом із своєю дружиною. Мемуарист вказує на те, що в цей час крім них в Кременецькому замку тоді перебував татарський князь, велика кількість литовських князів, княгинь і рицарства.
В подарунок князю із своєї батьківщини рицар привіз вітання і клейноди в подарунок від англійського короля Генріха V (1387-1422) [3, 66]. Далі рицар подає інформацію, про те, як князь Вітовт приймав його в своєму замку. Зокрема, він зазначає, що Великий князь посадив його до свого столу, на якому було безліч рибних і м’ясних страв. Також за тим столом сидів татарський князь. Після перебування в Кременецькому замку Ланнуа був змушений вирушити до Турції. Вітовт надав йому відповідні документи, які забезпечували рицарю спокійне просування по країні. Документи були на трьох мовах: татарській, руській і латині. Ще в допомогу рицарю князь надав людей: 2 татарів і 16 русичів. Дуже щедро гість був обдарований подарунками не лише з боку Вітовта, а і його дружини.
Після дев’ятиденної гостини Гільбер де Ланнуа від’їхав до наступного пункту міста Львова. Він був приємно вражений від свого перебування в Кременецькому замку і його господарів, про що говорять його коментарів під час характеристики свого перебування. Протягом усієї розповіді відчувається захоплення автора Вітовтом та його гостинністю до закордонного гостя. І не дивлячись на те, що мандрівник не подає дуже точної характеристики самого міста і будівель, які в ньому були розташовані, його інформація варта уваги. Адже вона суттєво показує нам атмосферу, яка панувала в Кременецькому замку, з усього видно, що місто, як і замок переживало піднесення, не дивлячись на важку політичну ситуацію в країні. Судячи з опису господарів замку та побуту, який був на той час, можна сказати, що місто Кременець займало високий щабель у політичному і культурному розвитку Великого князівства Литовського. Кременецький замок був центром, в якому відбувались важливі політичні зустрічі, заключались дипломатичні договори.
Джерело фото: polona.
Більше чим через століття, а саме в 1573 р. місто Кременець відвідав інший західний мандрівник. Ним став швейцарець за національністю, королівський придворний Блез де Віженер. Його мандрівка була не його власною забаганкою, а виконанням наказу нового польського короля Генріха Валуа (1551-1589). Новий правитель, який походив із французької королівської сім’ї уявлення не мав про край, в якому мав правити. Тому завданням Блез де Віженера було подорожувати і робити нотатки про нові володіння короля.
В своїх записках де Віженер згадує також про місто Кременець. Воно подається в контексті характеристики регіону. Мемуарист говорить, про нього як одне із найбільших міст Волині. Серед споруд автор згадує лише могутній Кременецький замок. Крім того в ході розповіді про вірування населення, автор подає інформацію, про те, що в 1361 р. в Кременець була перенесена католицька єпископська кафедра..
На початку ХІХ ст., а саме в 1818 р. Кременець відвідав мандрівник з Польщі Юліан Нємцевіч. На той час місто вже знаходилось в складі Російської імперії. Назва подорожі пам’яткознавця звучала, як «По Волині, Подолю і до Одеси». Місто на гостя не справило яскравого враження, навпаки, здалося похмурим і спустошеним. В своїх мемуарах Ю. Нємцевіч постійно вказує на недоліки утримання міста, ніби робить порівняння, що при поляках місто було в кращому стані. Серед суттєвих зауважень, які згадує автор є той факт, що по місту не вистачає бруківки на вулицях і дорогах. До того ж той факт, що воно лежить в долині між горами забезпечує стікання води з гір, які оточують Кременець до вулиць міста. В результаті проїзд по центральній частині стає дуже проблематичним, а при поганих погодних умовах неможливим.
Джерело фото: polona.
Крім негативних фактів утримання міста, як прогрес автор виділяє те, що стараннями мешканців бруківка все ж була покладена частково на вулиці Широкій. На вулицях Кременця знаходиться багато будинків, але не всі вони однакові за своїм зовнішнім виглядом, так автор характеризує їх за власниками. Він виділяє часто вибілені будинки, які належали мешканцям української і польської національності та брудні - єврейські будинки.
Важливим для нас є інформація про кременецьку ринкову площу. Мемуарист зазначає, що вся вона була заставлена дерев’яними торговими клітками. Далі свою подорож мандрівник продовжує вже стоячи навпроти колишніх величних єзуїтських будівель. Станом на 1818 р. вони перебували в розпорядженні Вищої Волинської гімназії. Юліан Нємцевіч, бував в Кременці раніше, тому як для порівняння він наводить такий факт, що раніше жилі будинки навколо Єзуїтського комплексу були чисті і мали гарний вигляд, а тепер вони порожні і сірі.
Після центру міста, автор переходить до переказу про стан Кременецького замку. Перебуваючи на Замковій горі мемуарист побачив дві чотирикутні цегляні вежі та зруйновані залишки кам’яних мурів. Тут же подається характеристика матеріалу з якого були зроблені стіни і мури. При читанні відчувається, що автор дещо стурбований такою ситуацією, адже як він пише, на давні мури вкриті травою і на них пасуться корови.
Буквально за кілька років після Юліана Нємцевіча в місто завітав державний службовець Міністерства закордонних справ Російської імперії Андрій Глаголєв. Він відобразив місто в своїх «Записках російського мандрівника з 1823 по 1827 р.». На початку свого нарису він подав коротку характеристику історії та місцевості, в якій був розташований Кременець. Одне із найбільших вражень залишилось в Ю. Нємцевіча від перебування на Замковій горі. Там він побачив, як і його попередник, розташовані залишки замку, зокрема вищезгадані зруйновані вежі і стіни, які ніхто не відбудовував з 1648 р. Мемуарист подає інформацію про те, що за переказам Кременець в XV ст. нараховував 70 церков.
Джерело фото: polona.
Джерело: TeNews
