Читальня Товариства “Просвіта” розпочала свою діяльність у селі Великі Загайці на Волині (нині Шумський район Тернопільської області) в середині 1924 року. Її організували молоді селяни Андрій Мрига, Іван Заєць і Людмила (Льоля) Абсторська — дружина польського військового осадника, капітана Артура Абсторського.
Серед організаторів осередку “Просвіти” у Великих Загайцях виділявся коваль, майстер на всі руки, Андрій Мрига. Льоля Абсторська не раз дивувалася його національній свідомості та вмінню знаходити вихід зі, здавалося, безнадійних ситуацій. На Шевченківські дні мала читальня не змогла вмістити всіх охочих. І тоді Андрій Мрига з хлопцями переобладнав для святкового концерту свою клуню. Й зазвучав зі збитого помосту величний “Заповіт” у виконанні сільського хору. Комуністичні ідеї в селі не прививалися, попри старання заїжджих агітаторів.
Для Льолі Абсторської діяльність читальні й осередку “Просвіти” у Великих Загайцях стала щастям, адже ще ученицею російської царської гімназії у Вінниці вона читала українські книжки в міському домі “Просвіти”. “Просвіта” діяла у Вінниці особливо активно у 1918—1919 роках, коли там перебував Уряд Української Народної Республіки. Тоді місцева друкарня “Просвіти” випустила підручники для українських шкіл і вищих навчальних закладів, друкувала щоденну газету “Шлях”. Вінницькі просвітяни навіть мали свій духовий оркестр.
На Кременеччині “Просвіта” розпочала діяльність ще 1918 року за Гетьманату. Від 1921 року зусиллями Голови повітової “Просвіти”, колишнього члена Центральної Ради Бориса Козубського, вчителя Семена Жука, що на ровері об’їхав 200 сіл повіту, створили низку осередків із читальнями. Від 1926 року до повітового товариства “Просвіти” ввійшов студент Кременецького ліцею Антін Семенюк, що організував читальню “Просвіти” в рідному селі Бережці недалеко від Кременця. На центральній вулиці Кременця Широкій з’явилася книгарня “Просвіти”. Директор книгарні, емігрант з Чернігівщини Роман Бжеський за допомогою Наукового Товариства імені Шевченка у Львові забезпечив доставку до Кременця творів класиків української літератури. У 1922 році Кременецька друкарня братів Юзефових випустила в світ “Малий Кобзар” Тараса Шевченка.
Діяльність Товариства “Просвіта” Кременецького повіту не подобалася польській поліції. За спогадами сина Голови Кременецької “Просвіти” Бориса Козубського Олега, поліцаї не раз приходили “з візитами” до їхього будинку. Обшукували кімнати, ретельно перегортали сторінки українських книжок. Крамоли не знаходили. Якось уночі поліцай спробував підкласти в книжку листівку антипольського змісту. На щастя, господар дому це помітив, і провокація не вдалася. Коли просвітяни Борис Козубський і Семен Жук стали послами від Кременецького повіту до Польського Сейму у Варшаві, це на певний час зменшило увагу поліції до їхньої громадської діяльності.
Але повернемося до середини 1920х років у Великих Загайцях. Льоля Абсторська, її молодші брат і сестра Павло і Женя охоче проводили у читальні “Просвіти” осінні й зимові вечори. Не пропускали Шевченківських вечорів і виступів хору або аматорського театру. Вдома завжди були нові українські книжки. Павло і Женя часто першими в селі читали вдома часопис “Світ дитини”, який Льоля привозила разом із “Жіночою долею” та “Сільським господарем” чи календарем “Приятель господаря” з Кременця для читальні “Просвіти”.
Зрідка у Великих Загайцях було справжнє свято — приїздив мандрівний український театр. Ставив переважно класичні драми — “Назар Стодоля”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, а часом навіть оперу “Запорожець за Дунаєм”. Потім у селі організували сільський аматорський драматичний гурток. Репетиції та вистави відбувалися в переобладнаній стодолі. Глядачі ледве вміщалися до “театральної зали”. Льоля Абсторська стала незамінною при підборі акторів, розучуванні з ними ролей і постановці вистав. А Павло і Женя — захопленими глядачами.
Для бібліотекичитальні осередку “Просвіти” у Великих Загайцях потрібні були українські книжки, а для аматорського театру — п’єси. Їхню доставку до села з Кременця на прохання голови осередку “Просвіти” Андрія Мриги взяла на себе Льоля Абсторська. Ставити п’єси стало набагато легше, коли від 1925 року почали привозити зі Львова часопис “Аматорський театр”.
А ще Льолі Абсторській треба було щороку отримувати дозвіл у польських повітових властей, щоб поставити ту чи ту п’єсу з української класики. Вирішуючи в Кременці такі питання, вона завжди мала підтримку від голови повітової управи Товариства “Просвіта” Бориса Козубського, директора української книгарні на вулиці Широкій, емігранта з Чернігівщини Романа Бжеського, родин колишнього полковника Армії УНР Олександра Волосевича, емігранта з Великої України Володимира Мачушенка та інших кременецьких українців.
Товариство “Просвіта” функціонувало в Кременці й повіті під постійним тиском польської влади. Після заборони нею діяльності “Просвіти” в Кременці й повіті в кінці 1932 року національні справи до 1939 року координувало створене Борисом Козубським “Українське добродійне товариство” (УДТ). Чільні позиції у житті Кременця в другій половині 1930х років займав Союз Українок.
Серед організаторок Союзу Українок була й емігрантка з Великої України Марія Волосевич (Теріда) — дружина підполковника, пізніше полковника Армії УНР Олександра Волосевича. Сама Марія Волосевич була працівницею штабу Правобережного фронту 1919 року, учасницею Першого Зимового походу Армії УНР у 1920 році, а також певний час — сестроюжалібницею бойового підрозділу. За військові заслуги Олександр і Марія Волосевичі отримали в 1930х роках вищі відзнаки УНР — Ордени (Хрести) Симона Петлюри.
За матеріалами книжки Ярослава Середницького “Пані Льоля: втекти від більшовиків”. — Київ: Темпора, 2019. — 428 с.
[ads-post]
