Директор будинку культури Кременецького лісотехнічного коледжу, колишній директор Кременецького районного будинку культури Віктор Антонюк вже багато років напередодні Нового року одягає червоний плащ, бере санки, повний подарунків міх і вирушає до дітей, мешканців міста Кременця і Почаєва. Про свій досвід роботи раніше Дідом Морозом, а в останні роки — Миколаєм, розповів журналістам Кременець.Сity.[ads-post]Віктор Антонюк не вважає, що все, як святкували колись, було погано, були і добрі моменти. Радіє, що колядувати зараз — не заборонено.
“Скоро знову почнеться,” — каже співрозмовник. І зізнається: “Це все гарно, але дуже виснажує”. І згадує цукерки на ялинках з кольоровим дощиком і снігом із вати, та десятки гаджетів і фотокамер, які після святкових ранків повертають з дверей довгоочікуваного гостя до фотографії, як тільки той готується зникнути знову на цілий рік.
Віктор Антонюк знайомиться з багатьма мешканцями міста ще під час відвідування ними садочку, і багатьох дорослих пам’ятає з тих часів, як вони “вірили в Діда Мороза”.
“Першим мій дитячий ранок відбувся у 1977-78-х роках. Я брав баяніста і ми удвох протягом години розважали людей. Потім долучилися інші казкові персонажі: Снігурочка, Старуха Шапокляк, баба Яга, Сніговичок. Так ми працювали по всьому Кременецькому районі та Почаєві від прокату. Складали графік замовлень і їздили виступати.
Ми такою компанією виступали й на відкритті центральної ялинки в місті, традиційно перед тим, як годинник битиме 12. Правда, нас там вже ніхто не слухав, молодь вміє веселитися без Діда чи Миколая. З того часу найстрашніше було, коли пускали феєрверки. На щастя, у нас їх відмінили ще до війни на Сході України.
У садочку при лісотехнікумі (тепер — лісоколедж) працюю штатним Дідом Морозом 19 років. Пам’ятаю, приходжу у зал, а він весь заповнений людьми. Дітей там тільки третина, решта — батьки, дідусі і бабусі. Беру дитинку на коліна або на руки, якщо ще дуже маленька, одна розкаже віршик, інша — боїться. Треба було знати самому дитячі вірші, щоб допомогти їй розказати.
Інколи і випадки цікаві траплялися. Якось не встигли принести вчасно подарунки, а до дітей потрібно було виходити з повним міхом. То поклав у нього все, що було під руками. Потім викручувався перед дітьми, що не мав Дід де куртку свою поставити. Хоч дві цукерки, але мусив мати щось з собою. Діти дивилися в руки і чекали, що маю щось дати.
Діти вірили в існування дивовижного персонажа. У далекому дитинстві до моєї внучки Миколай не приходив, а приходив Дід Мороз. Якось тоді малою підійшла і дивилася на мене з недовірою. Голос мій впізнала, а очі такі великі, стежать за кожним моїм рухом і кроком. Я посадив її на коліно, і казав, як завжди говорив до дітей: “А хто це у нас така гарна дівчинка? А як її звати? Настя? Віршика не розказала. Танцювати з бородатим відмовилася. Потім підійшла до свого батька і каже: “То не Дід Мороз, а наш дід”. Повернула голову в мій бік: “Негарно обманювати!” каже, дуже обурилася.
Що робив Дід Мороз? Багато жартував, пив шампанське. Завжди приходив з піснею, танцем і щирими вітаннями. Разом із казковими героями розважав людей. Співав “У лісі-лісі темному”.
У ролі Миколая я спробував себе пізніше. І це було “щось не те”. Миколай був святим і мав свою історію, яку потрібно було розказати дітям, роз’яснити. Він приходив з ангелами, співав коляду. Миколай більше спілкувався з дітьми і дорослими. Він запитував чи діти знають колядки, чи вміють їх співати, завжди настановляв дітей щоб були чемними, добрими, слухняними перед батьками. Співали пісню “Ой хто-хто Миколая любить”.
Образ Діда Мороза жартівливий, розкутий і завжди давався мені легше, як образ святого Миколая. Відчував “мандраж”, коли вперше у нього перевтілився. Образ святого більше впливав на мене. До нього треба було готуватися.
Ці персонажі приходили на свята до багатьох дітей. В свій час, вже в образі Миколая, наша компанія ставала учасниками свят дітей з інвалідністю. До них промовляти найважче, навіть маючи досвід за плечима".
***
Коли діти отримали подарунки, а персонаж відпрацював сценарій, залишається пауза, протяжністю в рік, коли Миколай наче не потрібен, він свою функцію виконав. Діти шелестять обгортками, а значить були чемні і слухняні. Хтось із них міг залишитись й не задоволеним. Чи то отримав не той подарунок, чи то не встиг поговорити із ним особисто, хтозна.
