«Він побачив зі свого вікна, як тільки народився і почав дивитися, українські квіти і сказав, що Україна – це його Вітчизна. Він поляк був, він був сином Польщі, але разом з тим поклав дуже багато здоров’я на те, щоб проголосити нашу державу, проголосити Україну, яка воскресне».
Так зазначив про Юліуша Словацького Дмитро Павличко під час «Діалогу двох культур», який відбувається в Кременці.
Ще за шість років до появи Шевченкового «Кобзаря» Словацький напророкував воскресіння України як держави. У поемі «Вацлав» є такі слова (кріпачка звертається до польського шляхтича):
Хоч кров твоя твій чорний гріх замаже,
Бог звістувати це тобі не каже, –
Не знатимеш у пеклі ти, шайтане,
Що Україна із могили встане!
Для Юліуша Словацького Україна, як слушно підкреслив Дмитро Павличко, – держава між Росією і Польщею, тоді як, наприклад, для Адама Міцкевича – територія між Польщею і Росією. На відміну від інших, Словацький завжди вживав словосполучення «в Україні», а не «на Україні». Адже чітко усвідомлював, що Україна – не географічне поняття, не територія Польщі…
Словацький дуже любив свою батьківщину, Кременець, де народився. Його він згадує у своїх листах, творах. Тут він мешкав упродовж 1809–1811, 1814–1818, 1826–1828 років.
Кременець був із Юліушем Словацьким завжди. Навіть перебуваючи у Швейцарії, милуючись її розкішною природою, поет малює краєвиди, де проступають деталі кременецького пейзажу. «Кілька днів тому малював, і знаєте що? Вид Кременця із лавки під тополею в ботанічному саду: єзуїтський костел, будинок, в якому живете, а далі – Замкова гора і місяць, що сходить із-за мурів старого замку…», – пише Юліуш до матері з Женеви.
Саме в Кременецький ботанічний сад Словацький не раз повертався у спогадах. Тут стояв будинок його бабусі та дідуся – Янушевських. До них Юлько прибігав малим повз квітучий розаріум, повз невеличкі дерева. У листі до матері він зазначив: «… я мав таке відчуття, яке переносило мене у давні дитячі літа… Здавалося мені, що ходжу з тобою по ботанічному саду, що бачу місяць і чую твій голос – чую ім’я Юлька. Я повторював стократ моє власне ім’я: чи не вимовлю його твоїм материнським голосом… твоїми очима дивився на пустий єзуїтський костел і думкою шукав осиротілу лавку бабуні…».
Кременець подарував світові Словацького. Тут він 4 вересня 1809 року народився. Тут пройшли його незабутні дні дитинства та юності. А Словацький відкрив світові Кременець. За життя – у своїй літературній спадщині. А по смерті це відкриття відбувається завдяки «Діалогові двох культур» – міжнародному форумові, який щороку з недалекого 2005-го відбувається в місті Кременці, в обласному літературно-меморіальному музеєві Юліуша Словацького. Участь у форумі беруть провідні науковці, видатні письменники, музейники України та Польщі, дальнього і ближнього зарубіжжя. У програмі зазвичай три конференції (для науковців, літераторів і музейників). Форуми «Діалог двох культур» – тематичні. Цього року, приміром, обрали для обговорення «Романтизм польський та український».
– З часу відкриття родинна садиба Словацьких – нині єдиний музей польського поета-романтика у світі, – підкреслює Тамара Сеніна, директор обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького, – стала своєрідною візитною карткою в епоху романтизму, місцем паломництва шанувальників Юліуша Словацького, зустрічей із людьми різних поглядів та віросповідань, з високим мистецтвом слова, малярства і музики.
Цього року на форум з’їдуться відомі особистості: і ті, які чи не щороку беруть участь у «Діалозі двох культур», і ті, котрі побувають тут уперше (детальніше – на сайті музею Словацького).
– У цей час, – запевняє Тамара Сеніна, – у музеї можна побути наодинці з наукою і високим мистецтвом. Серед учасників «Діалогу двох культур» – кандидати та доктори наук, члени Спілок письменників – українських і польських. Шляхи до Кременця ведуть науковців із найрізноманітніших регіонів України, Польщі, а також Австрії, Молдови, Литви, Швейцарії, Франції, Великобританії, Греції, Іспанії.
4 вересня, у перший день «Діалогу» – день народження Юліуша Словацького, кожен може стати свідком та учасником вшанування його пам’яті та Саломеї Словацької-Бекю – матері, побувати на Туницькому цвинтарі, де вона похована, на святкуванні вулиці Словацького, яка завжди причаровує різнобарв’ям осінніх композицій і полотнами кременецьких художників, на котрих зображено мальовничий, багатий на архітектурні пам’ятки Кременець. Саме тут, на цій вулиці, у родинній садибі Словацьких, була і надалі залишається можливість для кожного познайомитися з яскравим сузір’ям найвидатніших українських і польських науковців, із видатними письменниками, поспілкуватися з ними.
А ще в дні вшанування Юліуша Словацького є велика нагода вперше чи вкотре пройтися стежками, якими він колись ходив. У Кременці, між горою Осовиця та Гнилим озером, є скелі, які кременчани називають скелями Словацького. Тут, за переказами, поет любив відпочивати. І саме на них витає «золотий ангел» поетової туги.
Якщо ти будеш у моїй країні,
Де котить Іква хвилі свої сині,
Де гори пнуться у блакить високу,
Де дзвонить місто над сріблом потоку,
Де квітчані конваліями луки
Біжать по схилах по міському бруку, –
Якщо там будеш, душе моя мила,
Хоч з променя повернена до тіла, –
Мою журбу ти спом’янеш в тім краї.
Вона, мов ангел золотий, ширяє.
А часом лине, як орел крилатий.
І знов сіда на скелях спочивати…
(Переклад Є. Нарубіної)
