Книга «Нариси історії Береза-Картуського концтабору», нещодавно вийшла друком. У книзі розповіли нові факти про концентраційний табір в Березі Картузькій, у якому за п'ять років його існування пройшло біля десяти тисяч ув'язнених, майже чотириста з яких померли від хвороб, голоду та знущань.
[ads-post]Автори - доцент Поліського університету міста Пінськ, Білорусь, історик-краєзнавець, головний редактор журналу «Історична Брама: історія і культура Полісся» Олександр Ільїн та директор Кременецького медичного коледжу імені Арсена Річинського, почесний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України, почесний професор Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського Петро Мазур.
Автори розповіли кременчанам історію створення наукового видання та дослідження архівних даних та документів, котрі їм вдалося знайти і опублікувати вперше.
В обговоренні взяли участь рецензент книги Ірина Скакальська, Василь Олійник, Володимир Собчук, Ольга Кралюк.
Нову книгу ілюструє більше сотні рідкісних фотографій. А за основу взяли свідчення очевидців, матеріали державного архіву Брестської області Білорусі, а також матеріали Кременецького краєзнавчого музею із розповідями уродженців Кременецького повіту, які перебували у концтаборі у вересні 1939 року. Документи у книзі подані трьома мовами, українською, російською та білоруською. Деякі документи автори передали мовою оригіналу - польською. Нагадаємо, що концентраційний табір в місті Береза-Картузька, тепер територія Брестської області Республіки Білорусь, яка тоді входила в Поліське воєводство, був створений у червні 1934 року спеціальним розпорядженням президента Польської республіки. Табір був створений, як місце ізоляції певної категорії людей,в дослівному перекладі з польської називалось - місце відособлення. Метою було не знищення людей, а зламати морально. Схилити до цілковитої лояльності владі і діючому політичного режиму. Табір був огороджений дротом під високою напругою електрики. Арештантам видавали спеціальний полотняний одяг і дерев’яне взуття. У невеликі камери з бетонним покриттям поміщали таку кількість людей, щоб не можна було не тільки лежати, а й сидіти. Режим утримання включав у себе, обмежене харчування, обмежене вживання води і що особливо нікчемно і жорстоко, це обмеження можливості людей справляти свої фізіологічні потреби. Арештанти також залучались до важкої фізичної роботи, аж до виснаження організму. Це перетворювалось на страшні знущання над людьми.
Першими арештантами табору були переважно українська інтелігенція, члени ОУН та українських громадських організацій здебільшого люди з активною проукраїнською позицією. Поряд з українськими патріотами, сиділи члени комуністичної партії Західної України і Білорусії, представники різноманітних релігійних конфесій, які явно опирались окатоличенню, учасники Карпатської Січі. Сільські жителі потрапляли за спротив польській колонізації та осадництву. З часом в табір почали привозити і осіб за скоєння економічних злочинів, шахраїв, махінаторів, сутенерів, валютчиків, спекулянтів. Про життєвий шлях багатьох в’язнів у книзі розміщені окремі розповіді. Досліджена доля в’язнів, які після другої світової війни емігрували на Захід, і про перебування у сталінських концтаборах тих, які залишились під радянською окупацією.
З відомих провідників українського національного руху в концтаборі були ув’язнені Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець.
18 вересня минуло 80 років з часу ліквідації польського концентраційного табору. Тоді, вісімдесят років тому, прокинувшись вранці 18 вересня 1939 року, в’язні концтабору побачили, що охорона відсутня. Як виявилось,охоронці самовільно втекли, остерігаючись наближення радянських військ.
