«Книгарня Є», що на проспекті Свободи у Львові – один із знакових і престижних центрів культурного життя цілої України.
І саме там днями відбулася презентація серії «Детективна агенція М». Поруч з Володимиром Лисом, Олександром Левченком та іншими знаними в Україні письменниками, в числі її авторів є і літератори, котрі працюють і творять у Кременці – Сергій Синюк та Віктор Янкевич. [ads-post]
- Пане Сергію, у вступі до книги «Літературна кухня, або порадник прозаїка-початківця» Ви написали, що в сучасній українській літературі план по кількості детективів за всіх виконує Андрій Кокотюха, а план по якості – Олексій Волков. Ваше звернення до детективного жанру – це спроба трошки урізноманітнити ситуацію? Як взагалі зараз справи в українського детектива як жанру?
- С.С: Кілька років тому словосполучення «український детектив» було взагалі оксюмороном. Українському загалу в принципі важко було сприйняти український детектив про Україну. Хтось влучно сказав, що детективи популярні там, де в суспільстві є уявлення про обов’язкове торжество справедливості. Дорогу українському детективу розчистив злам суспільної свідомості, що трапився за кілька минулих років. В детективну прозу приходять нові автори, лави шанувальників українського детективу поповнюють нові читачі, які повірили, що в Україні є небайдужі люди, які йтимуть до кінця у боротьбі за справедливість.
- Саме такими є персонажі всіх чотирьох детективів Віктора Янкевича. Журналістка Рая з «Тенет», спортсмен-автомайстер Гліб з «Копії», нарешті – Юлія Левицька з повістей «Відплата» та «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9. Де ви берете своїх героїв, чи принаймні – прототипів для них?
- В.Я: Рая поєднала риси багатьох хороших людей. Настільки багатьох, що тут краще сказати про авторський вимисел. Те саме можна сказати і про Гліба. Це персонажі, яких породила стартова ідея книжки. Ну буває ж так, що книжка починається не з персонажа, а з ідеї. Це може бути що завгодно. Історія, яку хтось десь колись розказав. Сюжет у новинах, на який ніхто не звернув особливої уваги. Будь що. Я працюю наступним чином: з’явилася ідея написати роман, кілька місяців ношуся з нею, як із немовлям, вигадую сюжет, персонажів, складаю, так би мовити. Коли вся ця «каша» перетворюється на цілісну картину, сідаю і пишу. Зазвичай думаю над книгою набагато довше, ніж потім пишу її. Але з «Відплатою» і «Вбивством…» вийшло зовсім інакше. На одному з книжкових форумів я зустрів бібліотекарку, і спіймав себе на тому, що вона аж ніяк не схожа на працівника бібліотеки. На кого завгодно, тільки не на бібліотекарку. Думав, що це модель, акторка, ну в крайньому разі - письменниця, а виявляється – звичайна бібліотекарка. Як так? Не може бути! І розумієш, вона – те, що треба для хорошої історії, той персонаж, навколо якого можна будувати сюжет і не один. Юлія надто яскрава, надто відкрита і неординарна. Її стиль, гострий розум, манери – те, що треба для ідеального персонажа детективу. Вона притягує читача, і після виходу книжок про неї мені вже написали кілька людей із запитанням, коли ж буде продовження пригод Юлії. Зараз детективістам важко знайти персонажа, який закохає в себе. Думаю, Юля саме така – може закохати в себе найвибагливішого читача. Ви ж бачили як привертають до себе увагу навіть обкладинки книг, в основі дизайну яких – Юлині фотографії.
- Львівські читачі належно оцінили той факт, що сюжет повісті «Вбивство у бібліотеці на Ринку, 9» розгортається у Львові – книга очолила рейтинг продажів видавництва «Навчальна книга-Богдан» на двадцять шостому форумі видавців. Але думаю, що наших читачів більше зацікавить книга «Відплата», адже її дія розгортається в Кременці.
- В. Я: Це було надзавданням повісті з того самого моменту, як я її задумав – написати про рідне місто і розповісти про розслідування, щоб, з одного боку, це був цікавий детектив, а з другого — невеличкий путівник по місту. Це буде цікаво і жителям міста, в якому відбуваються події, і тим, хто приїздить сюди на екскурсії. Кожен може прочитати мою книжку, закохатися в головну героїню і разом з нею прогулятися вуличками міста. Тішить, що читачі з інших міст, потрапивши до Кременця, впізнають описані у «Відплаті» місця. Ця повість – моя данина любові нашому Кременцю – найкращому у світі місту.
- Пане Сергію, серед літераторів Волинського Тернопілля саме Ви першим почали розгортати динамічні сюжети на реальних локаціях, якщо не помиляюся, саме вам належить формулювання жанру «Авантюрно-краєзнавчий роман» - з такими підзаголовками вийшли свого часу «Дорога до джерела» та «Де скарб твій…» Тим більше здивувало те, що у детективі «Падь» нема краєзнавчих акцентів. Дія точиться в якомусь усередненому обласному центрі Західної України, в якому особисто я знайшла певні елементи Луцька, Рівного, Тернополя, Івано-Франківська. Ви втомилися працювати в тому самому жанрі?
- С. С: Відсутність краєзнавчої лінії в «Паді» продиктована концепцією тексту. Описані в ній події – занадто типові для України дев’яностих років минулого століття, щоб поміщати їх у конкретну географію. Такі речі тоді відбувалися практично повсюдно і поміщати сюжет книги в конкретну точку на карті було би неправильно з мого боку. Це добре, що читачі знаходять в описі міста у якому відбувається дія риси саме своїх обласних центрів. Цікаво зазначити, що читачі віднаходять у цьому романі «щось своє» не тільки по географічній лінії. Одна читачка написала мені, що її заінтригувала не стільки основна сюжетна лінія, скільки історія аматорського розслідування, яке вела дружина головного героя. А один колега виголосив тезу, що «Падь» взагалі ніякий не детектив, а, цитую, «чудовий психологічний роман про стосунки чоловіка і жінки, про здатність подружжя долати кризові ситуації». Я навіть думав обуритись таким формулюванням, але згадав, що писав книжку саме «у кризовій сімейній ситуації» і подумав, що може читачеві і видніше. Зрештою, в цьому перевага романної форми – текст населений такою кількістю персонажів і переснований стількома сюжетними нитками, що небайдужий читач відкриває в тексті таке, до чого автор і не додумався би.
- Але на презентації у Тернополі Ви сказали, що у високоякісного детективного твору мають бути властивості поліцейського пістолета — велика потужність і компактність, і говорили, що роман – далеко не найкращий формат для детективного жанру…
- С.С: Так, українські книгобудівники люблять видавати книжки великого обсягу у твердих палітурках і за великі гроші. Тому українські детективи виходять у форматі багатосторінкового роману. У світі ж найчастіше детективи реалізують у жанрах новели та повісті. Роман — це натовп персонажів, епос, кілька сюжетних ліній, динаміка з розмахом. Детектив — компактна оповідь. Саме тому я з великою увагою придивляюся сам і наполегливо рекомендую колегам придивитися до жанру мікророману в якому епічність стиснута до трьох-чотирьох авторських аркушів,енергетика та інформаційна складова товстого роману спресовані так, що читач може прочитати їх за один вечір. Але потім повертатиметься до книги ще не раз, захоче її перечитувати знову і знову. «Падь» - крок саме у цьому напрямку.
- В самій назві сьогоднішнього заходу: «Кишенькові детективи агенції «М» підкреслені компактність та дешевизна нових книг. Ви справді вірите, що в добу гаджетів та електронних бібліотек дешева паперова книжка може відвоювати ринок?
- В.Я: Ми не просто «віримо». Я переконуюся в тому на конкретних прикладах. Минулий місяць практично кожні вихідні я провів на стенді видавництва «Навчальна книга Богдан» на книжкових імпрезах в різних містах України. Компактна книга розходиться набагато краще, ніж традиційний для нас формат А5 у твердій палітурці. Особливо добре видно різницю там, де стикаються нові видання «Тенет» та «Копії» та останні книги з попереднього видання. Читачі не тільки вибирають дешевше – вони вибирають зручніше. А покетбук – це справді зручно.
- Я оцінила розмах Вашого презентаційного туру, пане Вікторе: Тернопіль, Черкаси, Херсон, Львів… А чи є шанс у кременчан побачити повноцінну презентацію серії «Детективна агенція М» у рідному місті, поспілкуватися з її авторами?
- В. Я: Така зустріч запланована вже сьогодні, першого листопада. Ті хто прийдуть на п’ятнадцяту годину до Центральної бібліотеки імені Юліуша Словацького зможе поспілкуватися з авторами серії, взяти автограф на свіженькій книзі, поділитися враженнями про вже прочитані тексти, запастися інтригуючими книгами на довгі осінні вечори.
- Значить, до зустрічі в Кременці?
- С. С: До зустрічі в Кременці!
Розмовляла Ірина Топірко
