Із клаптиків тканини можна пошити розкішний одяг, штучні квіти нанизати у віночок, а мішковиною наповнити біле полотно – і у вас буде лялечка, до того ж незвичайна, яку не знайти по магазинах.
Ось такі особливі ляльки створює мешканка Кременця на Тернопільщині Людмила Блищак. В асортименті виробів жінки різноманітні рукотвори. Це – мотанки, ляльки-шкатулки, тильди, домовички та інші.[ads-post]— Коли сідаю за роботу, беру в руки тканину, відключаюся від навколишнього та повністю занурююся у творчість. В такі моменти стан душі набуває особливих відтінків, коли не хочеться думати про повсякденні речі, а тільки про те, що в тебе у руках. Таким чином встановлюється особлива єдність з виробом. Наче лялька і я, в окремому світі, відмінному від повсякденного. Так у мене йде будь-яке рукоділля. Бо ж не тільки ляльки виготовляю. Інколи можу взятися за шкатулки, композиції з дарів природи та інше творче заняття. Щодо ляльок, то за роки творчої праці їх у мене вже багацько назбиралося. Працюю в різному напрямку – від сучасних мотанок до давніших. Аби зробити добре ляльку, тре вкласти в неї свою душу. У таких витворах, як мотанка – не тільки частина вашої душі, але й душа країни, традицій певного регіону. Сю душу можна угледіти в одязі виробу – народному, характерному для певного регіону. Чи угледіти в таких елементах, як віночки, узори вишивки. Бо ж деякі стародавні етнічні прикраси лежали в основі національної самобутності українців, — розповіла Людмила Блущак.
Цікаво, що раніше ляльки-мотанки виготовляли бабусі для своїх онучок. Були вони простенькими — ручки-ніжки на основі хреста із дерева, кілька клаптиків матерії утворювали одяг. А от на обличчі зображували лише хрест. Очей же на обличчі ляльки ніколи не зображували. Вважалося, що через очі — дзеркало — душа дитини може переселитися в ляльку.
Умілиця з Тернопільщини підмітила, що ляльки бажано виготовляти із природніх матеріалів, які додадуть самобутності до витвору.
— У мене вдома можна побачити як рукотвори у яскравих тонах – червоних, синіх, фіолетових, рожевих, так і світлих – білих, бежевих та інших. Переважають, звичайно, кольорові, адже люблю яскраві відтінки. Темні тони – не приваблюють. Навіть своїм діткам не купую темного одягу. Для виробів використовую різноманітні обрізки – клаптики тканини з подушок, одягу. Бо ж колись наші пращури також мотали з тих матеріалів, які були під руками: чи то солома, чи старі непотрібні речі, чи клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь. Тому не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – вважалась оберегом у родині. А чого не знаходжу вдома – докуповую. Так, це декоративні елементи, стрічечки, квітки, пов’язки, коралі. Усередині наповнюю ляльки скрученою в рулон мішковиною. Коли працюю над витвором, не помічаю, як минає час. За роботу завше сідаю з натхненням та охотою. Скільки за своє життя ляльок виготовила, уже не пам’ятаю. Багацько, — додала жінка.
Майстриня підмітила, що предків лялька була не лише іграшкою, а й домашнім оберегом, символом роду, наповненим позитивною енергетикою.
