Зовсім неподалік Великих Бережців, захований від сторонніх очей лісом, розташувався хутір Вірля. Оточений невеликими озерами та болотами, хутір виглядає порожнім. Веде туди звивиста польова дорога. На хуторі Вірля (інша назва Орля чи Урля – від слова «орли») був розташований замок, де проживала шляхтянка Анна Гойська.
За переказами, замок, в якому вона жила, був перлиною краси і вишуканості. «Білі його будівлі, високі й стрункі, гармонували із золотавими соснами у навколишніх лісах. Подвір’я потопало в безлічі кущів троянд й інших заморських квітів, що графиня виписувала з далеких країв».
Сам же замок, як і ціле село, були знищені під час так званої, Збаразької війни, зокрема нападу турецьких військ з-під Збаража на Залозці, Вишгородок, Почаїв, Урлю 1675 року. В кінці XIX століття від замкового палацу залишилися лише три стіни. Остаточно зруйнували споруду дві світові війни і час. Та пам’ять про замок й Анну Гойську жила у народній пам’яті.
Чудотворна ікона
Адже Вірлянський замок відомий тим, що саме звідси бере свій початок Почаївська чудотворна ікона Божої Матері. Також, як стверджують дослідники, на руїнах замку творив Український геній Тарас Шевченко.
Анна Гойська – овдовіла шляхтянка була дуже набожною жінкою. Як відомо з історичних джерел, 1559 року у неї зупинився на гостину подорожуючий по Волині грецький митрополит Неофіт.
На знак вдячності, митрополит подарував поміщиці освячену ікону Богородиці. Майже 40 років перебувала ця ікона у родинній капличці, що стояла поблизу замку. Саме тут і почали ставатись дивні зцілення. Щиро молячись перед іконою, прозрів рідний брат Анни Пилип, який від народження був сліпим. Побожна шляхтянка вирішила, що негоже таку святиню тримати тут, у каплиці на Вірлі і в 1597 році урочисто передала чудотворний образ до Почаївського монастиря. Там ікона знаходиться до сьогодні, а чудесних випадків зцілень біля неї – не злічити.
Нині місце, де розташовувався замок, не стоїть пусткою. Тут знайшли свою обитель монахи Православної Церкви України. Вони збудували на місці старої каплички невеликий храм.
Місце, яке полюбив Шевченко
У XIX столітті, згідно дослідження Тамари Сеніної хутір Вірля відвідав Тарас Шевченко під час подорожі на Тернопільщину 1846 року:
Шевченко, допускають краєзнавці, міг побувати у селах Кременецького повіту, що межуюють з самим Почаєвом: в Лопушно, Лосятині, Крутневі, Лідихові інших, розташованих за 5-11 кілометрів від містечка...
Не міг він не відвідати одного із найнеповторніших куточків цієї землі – руїн стародавнього Вірлянського замку, які тоді ще можна було побачити на хуторі Вірля.
Хутір знаходився на відстані 7 кілометрів між Бережцями і Дунаєвим. З Почаєва навпростець до хутора пролягав колись так званий Чорний шлях. Переораний у роки радянської влади, обставлений вздовж колишньої дороги телефонними стовпами, він злився нині із суцільною переораною нивою, не залишивши й сліду від минулого.
Тоді, восени 1846 року, поет міг зупинитися на хуторі у заїжджому дворі. Усамітнившись в одній із його кімнат, він малював, або записував враження від побаченого і почутого за день.
«Якби збереглося все, що вдалося зібрати і записати Тарасу Шевченку під час майже двотижневого перебування на Кременеччині, то, без сумніву, поряд з його акварелями про Почаївську лавру, поемами: «Слепая», «Невольник», «Петрусь» (1850), «Варнак», повістями: «Варнак» та «Прогулка с удовольствием и не без морали», народними піснями, записаними ним у Почаєві в 1846 році, згадками про гірські краєвиди Кременця, гору Бону, славнозвісний Кременецький ліцей, то належне місце знайшли б і записи про один із найнеповторніших куточків на цій землі – хутір Вірля (Орля, Урля)...», – пише дослідниця Тамара Сеніна.
Можливо дослідники ще знайдуть втрачені праці Великого Тараса, який на своїх полотнах зобразив стіни колись могутнього замку. І ми всі зможемо повернутися у часі та побачити всю красу Вірлянського замку.
