Наприкінці травня Кременецький районний суд виніс вирок Діані Сорокопуд із Чорткова, яка торік 5 травня вбила 19-річну кременчанку Олену Камінську.
За злочин вона відбуватиме 8 років за ґратами, хоча суд апеляційної інстанції може ще переглянути вирок і змінити термін покарання. Пише Нова...
Трагедія сталася через ревнощі. Діана застала у хатині її матері свого цивільного чоловіка з незнайомою їй дівчиною.
Запідозрила у зраді… Вкрай розлючена, вона жорстоко била непрохану гостю трубою, вилами, лопатою… Смерть Олени настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми. На потерпілій не було живого місця… Зрозумівши, що накоїла, Діана викликала поліцію і розповіла, що вчинила звірство. У суді обвинувачувана також в усьому зізналася, пояснила, що на час скоєння злочину перебувала у шлюбних стосунках з чоловіком, який привів Олену. А ще повідомила, що очікувала від нього дитину. Чоловік виступав свідком у кримінальній справі.
Олена і Діана були однолітками, але ніколи не стикалися у місті, не були знайомі. Саме через чоловіка доля звела їх тієї фатальної ночі…
Олена — єдина донька Оксани Камінської. Батько покинув сім’ю давно, коли дружина була вагітна, тож донька ніколи не знала його. Родом вони із села Комарівка, що за двадцять кілометрів від райцентру. 14 років тому мати і донька переїхали до Кременця. П’ять останніх років з ними жив другий чоловік матері. Потерпілим у справі за документами був саме вітчим Олени. Мати не мала сил їздити на суди, слухати деталі вбивства. Знайомі родини обурені, що суд визначив такий малий термін покарання за вбивство.
— Якось я поїхала до Тернополя, щоб ознайомитись з матеріалами справи, то після того мені було дуже зле, боліло серце… Я взагалі мало що змогла сприйняти, — зітхає пані Оксана. — Чоловік пошкодував мене, взяв на себе цей важкий судовий шлях. Після вбивства я ночами не спала, плакала, молилася… Не тримаю зла на жінку, яка забрала життя моєї доньки. Всі ми грішні, а дитину мені, на жаль, ніхто не поверне… Нехай Господь простить нам усім. Вона чистосердечно в усьому зізналася, розкаялась, то що ще можу вимагати? Мабуть, усвідомила свій страшний вчинок…
Кажуть, що у неї після того стався викидень… З нею я ніколи не спілкувалася, не бачилась. Не зверталися до нас і її батьки. Ми теж не шукали з ними зустрічі. Тільки Господь додає мені сили в такому горі, інакше б не витримала… Деякі матері сходять з розуму, деякі не можуть знайти спокою. Я простила. А колись буде суд Господній. Часто сниться мені, що шукаю Оленку… «Не хвилюйтесь! Я — жива. Перекажіть мамі!» — з такими словами приходить вона уві сні своїм друзям. Моє материнське серце завжди болітиме від втрати доньки… Єдине, що можу зробити — молитися за душу моєї Оленки.
