Андрій Ткач із Білокриниці Кременецького району має лише дві цілком приземлені і невибагливі, як для двадцятивосьмирічного хлопця мрії – покращити здоров’я і знайти постійну роботу.Величезних прибутків він не хоче, лише щоб вистачило на хліб і до хліба. Головне – мати спілкування і почуватися потрібним для суспільства. Зрештою, це не лише Андрієві бажання. Про таке мріють усі люди, які мають інвалідність і через неї позбавлені звичайних благ, досяжних здоровій людині.
Про діагноз, який ще у дитинстві встановили лікарі нашому співрозмовникові, Андрій воліє не говорити. Каже, не пам’ятає, як він називається і не хоче на ньому «зациклюватися», адже потрібно бути оптимістом і думати лише про хороше. Зрештою, таким позитивним і щирим Андрій Ткач і є у житті. А ще він товариський, комунікабельний і надзвичайно начитаний.
– Вільного часу у мене дуже багато, – розповідає хлопець, – тому часто ходжу у бібліотеку за новими ще непрочитаними книгами. Найбільше люблю пригоди і фентезі. Часто за рекомендацією лікарів читаю вголос. Це дозволяє розслабити голосові зв’язки.
Окрім того, Андрій займається спортом. Фізичні навантаження йому подобаються і водночас приносять користь. Нещодавно хлопець придбав собі гантелі, і за їх допомогою зміцнює частково паралізовані м’язи рук та ніг. Також він займається на тренажерах і приходить на оздоровчий масаж до реабілітаційного центру у Кременці. Тут він знайшов нових друзів і щиру підтримку волонтерів, які йому допомагають. Їх усіх об’єднує не лише спільна проблема зі здоров’ям, а й робота, яку започаткували порівняно недавно.
Більше року тому Андрій Ткач почав працювати у проекті, створеному для молоді із вадами здоров’я – еко-майстерні, в якій виготовляють аксесуари з екологічно чистих матеріалів. Це сумки, вироби з фетру, ялинкові прикраси та інші речі. Деякі з них виробникам вдається продавати. Заробляють на них, щоправда, небагато. Перед Новим роком, наприклад, отримали по 400 гривень.
– Для здорової людини, яка ходить на роботу, – це копійки, – розповідає Андрій, – а для нас ці гроші багато важать, хоча насправді їх дуже мало, бо живемо на мізерні пенсії та кошти батьків, які теж дуже часто невеликі.
Та попри постійні потреби у лікуванні та витрати на життя, наш співрозмовник не розчаровується, адже мати роботу для нього – це не лише можливість заробити, а щось більше – спілкування із людьми. Щоби це все мати, свого часу Андрій доклав чимало зусиль, здобувши дві освіти. Він отримав спеціальність ландшафтного дизайнера та оператора комп’ютерного набору. Проте, у жодній із них себе не реалізував, адже реалії життя набагато жорстокіші, ніж цього хотілось би і знайти роботу людині з інвалідністю надзвичайно важко. Натомість наш співрозмовник щиро радіє, коли бачить, як по Кременці ходять люди з еко-сумками, до створення яких він активно долучився. Відчуття потрібності гріє йому душу і попри всі труднощі життя Андрій Ткач сподівається реалізуватися сповна, стати самодостатнім і незалежним від жодних обставин.
Любов ТИМЧУК
