Як повідомляє "Терен", його спільне з істориком Володимиром Підгайком дослідження розповідає про те, що у 40-50-их роках минулого століття ченці Свято-Успенської Почаївської лаври активно допомагали військовим УПА та вщент руйнує стереотип про те, що святиня завжди була оплотом московської ідеології.
Зокрема Олесь Кульчинський з’ясував, що серед почаївських монахів був навіть полковник УНР.
"Про нього вже писали в ЗМІ, але все одно подробиць його життя надзвичайно мало. 1924 року постриг у Лаврі приймає уродженець Криму й полковник армії УНР. Ще кілька років до цього він, у миру – Михаїл Русіян (1876 року народження), керує артилерійськими підрозділами петлюрівської армії, воює у запеклих боях", – розповідає дослідник.
Свідчення ветерана ОУН-УПА, колишнього повстанця пана Федора Венжиновича також приводять дослідників до сенсаційних відкриттів. Підтвердження котрим знаходять в архівах СБУ Тернопільської області.
"Мороз іде в мене по шкірі. Ось вона – справа того самого в миру Шілінського Микити Яковича, чию могилу мимохіть зафіксував мій фотоапарат. Як з’ясовується, він – лаврський бібліотекар ігумен Мирослав. І того-таки 1950 року, про який розповів пан Федір, ігумена арештовують, звинувачуючи не просто в співпраці з ОУН, а й у поповненні повстанських лав іншими бійцями. Розгортаю теку з матеріалами, доданими до справи. Приголомшення. Коротка записка Мирослава, знайдена в бандерівському схроні енкаведистами, починається з хрестика вгорі, під яким лунає привітання: "Слава Україні". Завершують її ініціали: – "І. М."", – пише Олесь Кульчинський.
Також дослідник зазначає, що репрезентована історична розвідка – лише початкова.
"Згадані справи тягнуть за собою ще безліч чернечих імен, у волинських містечках та селах досі живі поодинокі свідки тих днів, спогади яких варто терміново записувати історикам і журналістам. Зрозуміло також, що не вся Почаївська лавра допомагала повстанцям… Святі, які перекреслюють усю ідеологію "Русского міра", проповідей митрополита Онуфрія та патріарха Кирила… Вони є, нехай хтось із них – і досі не піднятий, не канонізований чи то "невідомий", спить вічним сном у мгарських склепіннях або на волинських цвинтарях. Тому час сідати до діалогу, ґрунтуючи свої слова на правді, отже – на документах. Якщо заходить мова про справжню віру та пошуки істини, щонайменше необхідне бажання – дізнатися її", – підсумовує дослідник.
