В ОУН, а саме в націоналістичну організацію «Юнаки» я поступила взимку 1944 року перед приходом совітів. Я мала подружку Матвійчук Валентину псевдо «Маруся» з мого села, і вона одного разу запросила на такі збори. мені стало цікаво чути історію про нашу Україну, як сотні років боролися наші люди за свою свободу.
МАТВІЙЧУК ВАЛЕНТИНА УСТИМІВНА псевдо «Маруся» 1925 року народження село Діброва Вишнівецького району Тернопільської області. Студентка Кременецької акушерсько-фельдшерської школи. Член Юнацької ОУН, районова УПА з питань медицини. Заарештована 04 грудня 1945 року Кременецьким РВ НКДБ. Засуджена 11 березня 1946 року ВТ вйськ НКВС у тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна та 5 років позбавлення прав. Покарання відбувала у Донбасі та Караганді (Казахстан). звільнена 22 травня 1955 року Повернулася в рідне село. Реабілітована 25 листопада 1990 року.
Два рази відвідавши такі збори, я сама вирішила поступити в ОУН, хоча мене і ніхто не агітував. Я вже тоді перечитувала історичні брошури про самостійну Україну. Разом зі мною в молодіжну організацію «Юнаки» поступив і мій брат Михайло, який був на рік молодший від мене. Ми разом ходили на ці заняття.
БАЗАН МИХАЙЛО ОКСЕНТІЙОВИЧ псевдо «Гіркий» з 1927 року народження, село Діброва Вишнівецького району Тернопільської області, освіта 4 класи, член ОУН. заарештований 29 серпня 1927 року ТВ МДБ Львівської залізниці. засуджений 12-13 листопада 1947 року ВТ військ МВС ЛвВО на 10 років ВТТ з конфіскацією майна та 5 років позбавлення прав. Помер 1948 році по дорозі на каторгу на території Росії. Реабілітований 31 липня 1991 року.
Мій старший брат Іван також був в ОУН.
БАЗАН ІВАН ОКСЕНТІЙОВИЧ псевдо «Гострий» народився у 1920 році в селі Діброва Вишнівецького району тернопільської області. Член ОУН. Заарештований 04 травня 1949 року слідчим відділом УМДБ в Тернопільській області. Засуджений 30 червня 1949 року ВТ військ МВС у тернопільській області на 25 років ВТТ із конфіскацією майна. Помер 14 липня 1950 року у ВТТ н Уралі (Росія). Реабілітований 31 липня 1992 року.
Коли я поступила в ОУН, то мене ознайомили з моїми обов’язками. Дуже наголошували, що треба працювати так, щоб ніхто не чув і не бачив що я працюю на ОУН. Мене у грудні 1944 року, завели на хутір Підгайці, що коло села Чайчинці. Це чотири кілометри від мого села на схід. Там мене познайомили з Буднік Євдокією псевдо «Леська»
БУДНІК ЄВДОКІЯ
У неї я повинна була брати грипси і носити до Шульгая Іларіона псевдо якого «Льонька». Всі грипси які я отримувала від Євдокії позначалися числом три. Так я носила кожного тижня регулярно аж до лютого 1946 року. Перших днів березня Іларіон пропав. Ми спочатку думали що його захопили енкаведисти і десь відправили у катівню і мордують. Але десь в кінці місяці наша служби СБ ОУН повідомили що Шульгай Іларіон явився з повинною у Тернопільське МДБ. У нас в селі відразу розпочалися арешти, а ми не знали хто здавав. «Льонька» деколи появлявся з енкаведистами у нашому селі, напевне показував де можливі криївки. Я у червні побачила що за мною розпочали слідкувати місцеві стрибки. Я дуже стала обережною і виконувала вказівки, а саме щоб ніхто не чув і не бачив що я працюю на ОУН. Потім через деякий час пішли слухи, що з повинною пішов Казмірчук Микита Фомич псевдо «Корінь», рідний брат раніше заарештованого Казмірчука Антона Фомича псевдо «Юрко». За доносом «Льоньки» був заарештований Ткачук Степан псевдо «Чумак».
ТКАЧУК СТЕПАН ІВАНОВИЧ псевдо «Чумак», «Вихор» 1924 року народження, село Діброва Вишнівецького району Тернопільської області. Член ОУН. вояка УПА відділ СБ ОУН. заарештований 21 березня 1946 рку Вишнівецьким РВ НКДБ. Засуджений 14 травня 1946 року ВТ війск МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у Казахстані. Звільнений 05 вересня 1955 року. Повернувся в Україну. Реабілітований 14 травня 1992 року.
До нас часто в село прибували енкаведисти і стрибки з Вишнівця. Одного разу, а саме на весні 1946 року Коло обіду нагрянула велика група . Почали лазити по всіх хатах і вести молодих хлопців і дівчат до сільської ради. Хотіли побачити може хтось поранений, чи може затримають з зброєю, а може хтось переховується а тут випадково прийшов до хати щоб поїсти чи передягнутися. Адже ті хто цілий день сидів у криївці, а у ночі виходив то лице було біле-біле бо не бачило сонця. А у других хто постійно на дворі лице мало загар. Ось так енкаведисти відразу бачили таких і затримували до вияснення, де перебував. Тоді коли почалася облава, я вирішила піти з хати, взявши з собою в’язання і зайшла через пару хат до сусідки, старшої жінки, яка жила сама, син загинув на фронті. Коли йшла до неї, то мене зупинили два військових екаведисти спитали хто живе в цій хаті. мене не чіпали, а самі вони пішли в цей дім. Я посиділа у старої жінки Євдокії коло двох годин. Вона дуже любила щоб до неї хтось прийшов і поговорив. Я стала потім повертатися до дому. По дорозі, вже коло хати мене перестрів мій сусід Микола і сказав що у хаті в нас були енкаведисти та забрали мого брата Михайла. Коли я зайшла до хати, то мій другий брат Іван сказав, що енкаведисти його побили, а Михайла забрали з собою до сільської ради.. Ще сказав що вони питалися і за мною, чи я є в селі і чи нікуди не втекла. Я тоді вийшла з дому і вирішила переночувати десь у родичів. Я пішла в кінець села до тітки Мотрини, нашої далекої родички по моїй мамі. Десь через годин чотири до неї прийшли стрибки з одним енкаведистом і почали у тітки питати хто у неї є в хаті. Я не ховалася і вийшла з другої кімнати. Стрибки сказали щоб я з ними йшла в сільську раду, там все по виясняють. Мене завели туди і там я побачила більше десяти молодих хлопців і дівчат. Мені сказали що мого брата Михайла вже відпустили, але кілька разів вдарили в лице.. Мене так і ніхто не питав нічого, тільки всім сказали щоб з бандитами не підтримувати зв’язків, а то відправлять за те всіх в Сибір. Енкаведисти робили постійно такі облави у нашому селі. Було так що вони по тижні сиділи в нас у селі і робили вилазки у ліс. З енкаведистами були постійно стрибки з інших сіл, то з Вишнівця, то з Шимковеь, чи з Котюжин, або Колоденські. Наші деякі дівчата почали з ними підгулювати. Це взнали повстанці з сотні «Сокола» і одного разу двох дівчат постригли на лисо. Вони рік не появлялися на люди, а потім виїхали на Донбас.
БАЗАН ІВАН ОКСЕНТІЙОВИЧ 1920 року народження, село Діброва Вишнівецького району Тернопльської області. Заарештований 04 травня 1949 року слідчим відділом УМДБ у Тернопільській області. Засуджений 30 червня 1949 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 25 років ВТТ із конфіскацією майна. помер 14 липня 1950 року у ВТТ на Уралі (Росія). Реабілітований 16 травня 1992 року.
У нашому селі постійно повстанці з сотні «Сокола» проводили мітинги з людьми. А після мітингу завжди прибували енкаведисти і робили облави.
Мене заарештували 28 серпня 1947 року. Тоді пізно вечері до нас в хату увірвалися спочатку стрибки а потім увійшов енкаведист. Наш собака почав голосно скавуліти, будь то плакав, відчуваючи що когось з хати заберуть. Запитали за мною, а потім робили обшук. Але так і нічого не знайшли. Адже я в дома нічого не тримала, навіть листвки. Мене це навчило коли за сто метрів від хати робили переверти виявивши там криївку у квітні 1945 року. Процю криївку знали я і мій брат Михайло. І все одно хтось здав. Мене після арешту доставили у Вишнівець і помістили у камеру.
МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ
