Здавалося б, що може поєднувати американського президента (1913–1921 рр.) Вудро Вільсона і Тернопільщину. Тим більше, що він у нашому краї не перебував. Але все-таки певне перелуння зафіксоване. Адже на Збаражчині був населений пункт, названий на честь американського президента.Другий термін президентства (1916 р.) В. Вільсона став знаковим тому, що у березні 1917 р. США вступило у Першу світову війну. 1919 р. він отримав Нобелівську премію миру за так звані «миротворчі зусилля»… У чому вони полягали? А у звичайному гнобленні українців, вираженому в так званих «14 пунктах» Вільсона. Зокрема, у 10 пункті читаємо «Народи Австро-Угорщини, місце яких у Лізі Націй ми хочемо бачити огородженим і забезпеченим, повинні отримати найширшу можливість автономного розвитку» (мабуть, це не стосувалося українців, хіба що так на словах проголосила Польща), дальше пункт 13: «Повинно бути створено незалежну Польську державу, яка повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням (авт. – ?!!), якому повинен бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а політична і економічна незалежність, так само, як і територіальна цілісність, повинні бути ґарантовані міжнародним договором».
Звичайно, що українська діаспора після закінчення Першої світової війни і під час визвольних змагань та договорів пробувала шляхом демонстрацій у США підтримати визвольні потуги українського народу, але американців це мало цікавило; Польща для них після революційних подій у Росії була набагато привабливішою, і тому американські «поборники демократії» закривали очі на українське питання. Аж у кінці 1930 – на початку 1931 рр. після серії публікації у європейських засобах масової інформації з осудом пацифікації деякі американські політики через ЗМІ висловили Польщі «фе».
Але повернемося до перегуку між славним «поборником миру й демократії» Вудро Вільсоном і нашим краєм.
Ще на початку XVII століття на території сучасної Збаражчини виникло поселення Княжина (назва, мабуть, від титулу засновників князів Вишнівецьких) – нині територія поблизу с. Раковець Збаразького району. Історія цього села була трагічною, зокрема у середині XVII ст. його повністю зруйнували татари, вцілілими лише кілька димарів та мешканців, які переховувались у сусідніх Раковецьких лісах; подібне лихо спіткала село Малий Раковець, яке в 1964 р. було об’єднане з с. Великий Раковець.
У 1921 році польський уряд, відчуваючи борг перед поляками-учасниками боїв за Львів і вояками армії Галлера (командир – ґенерал Юзеф Галлер), яку Антанта і США сформувала у Франції (80 тисяч солдатів) і яка брала участь у війні з Українською Галицькою Армією у травні–липні 1919 р. та розпочав виділяти їм землі на хуторі Княжина. Польські відставники (рядові та офіцери) швидко обжили Княжину: побудували добротні будинки, школу з польською мовою навчання та великий спортивний зал, майже у кожному господарстві були вулики.
Наприкінці 1920-х рр. польські осадники перейменували поселення Княжину на Воля Вільсона. І чому так назвали? Звичайно, на честь американського президента Вудро Вільсона, ініціатора відновлення Польської держави («14 пунктів» Вільсона), «великого прихильника Польщі», як любили це повторювати поляки Княжини. У 1933–1939 рр. с. Воля Вільсона (цю назву можна зустріти на польських картах тогочасного періоду) – належало до ґміни с. Колодне
Після приходу в 1939 р. Червоної армії, частину польського населення села Воля Вільсона органи НКВС в січні-лютому 1940-го року виселили у віддалені райони сучасної Російської Федерації, зокрема на Урал, а будинки зрівняли з землею.
На початку німецько-радянської війни поляки знову заселили Княжину.
У 1939 р. у Великому і Малому Раківцях була створена мережа ОУН. Вона налагодила контакти зі селами Кременеччини і Збаражчини. Звичайно, що оунівці, а згодом і упівці, пам’ятаючи розповіді батьків про визвольні потуги УГА і Армії УНР, не змогли пробачити полякам Волі Вільсона, особливо учасникам армії Галлера, потопленого в крові Листопадового зриву. Крім того, поляки організували збройну клітину Волинського округу Армії Крайової, яка у 1943–1944 рр. воювала з підрозділами УПА (останні звинуватили поляків у співпраці з німцями); в ході боїв близько 50 поляків-мешканців села було ліквідовано.
На базі згаданого поселення в 1947 р. було створено селище радгоспу «Княжина». Склалося банально: замість польських окупантів прийшли більшовицькі, й протягом наступних років поселення знищила радянська влада.
Так Княжина, яка влітку потопала у зелені плодових дерев, була виповнена людськими голосами, пташиним співом і бренькотом бджіл (воістину княжий, райський закуток!) була зрівняна із землею. На місці поселення утворили колгоспні поля.
