У поліції Кременеччини працюють люди з різними життєвими долями та поглядами на життя. Когось сюди привела стежина збігу обставин, а для когось робота в органах внутрішніх справ була мрією дитинства. Які ж вони, сучасні кременецькі полісмени?
Для вас — одна з історій про тих, хто береже наш спокій, часто жертвуючи своїм здоров’ям, вільним часом та, навіть, особистим життям.
Олександр Кушка нині слідчий Кременцького відділку поліції ГУНП в Тернопільській області. Працювати у поліції почав ще у 2009 році. Потім чоловік себе спробував і в Міністерстві внутрішніх справ, і в апараті у Києві,і в Нацполіції, та все ж повернувся у тернопільську поліцію та вважає свою роботу найкращою у світі.
– Як уявляєте собі ідеального поліцейського?
– У першу чергу, освіченим, ну і звісно, ввічливий, добрий і, в якійсь мірі, він повинен бути психологом. Бо часто люди нам відкриваються та просять допомоги. А зовні, звісно, хотілося б, щоб всі наші поліцейські були стрункими, красивими та підтягнутими козаками (прим. – посміхається).
– Кажуть, що ви вибрали оригінальні імена своїм дітям. Чому так?
– Мою трирічну доньку звати Ізабелла. А синові рік і два місяці, і його звати Ілай. Ще в дитинстві я дивився фільм «Вогнем та мечем». Там була героїня Ізабелла і я будучи маленьким хлопчиком в неї закохався (прим. – посміхається). Ось так мені це ім’я запам’яталося і ,коли народилася донька, я сказав, що хочу назвати її саме так. Дружина не була проти. А щодо сина, то є такий фільм «Книга Ілая». Там проповідник, якого якраз і звали Ілай, у важкі часи, коли всі живуть далеко не по моральних законах, зберігає людяність та несе свої знання Біблії, аби передати людям. Мені сподобалося це ім’я, тому вирішив так і назвати сина.
– Як ви бачите майбутнє своїх дітей? Чи хотіли б, аби вони працювали у поліції?
– Я б не хотів, щоб моя донька працювала у поліції на такій посаді як слідчий чи оперативний працівник. Тому що патрулювання вночі, ДТП, смерті, бійки, вбивства, сварки – це не жіноча робота. А щодо сина, якби поліція виходила на новий рівень та постійно розвивалася, то, звісно, було б добре, якби він був поліцейським.
– Чому вирішили стати поліцейським? Це була мрія дитинства? Чи це було вже рішення прийняте пізніше?
– Ще у 2003 році, коли я був в 10 класі, у мене була мрія вчитися в Харкові в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого (прим. – нині університет). Моя мама про це знала і вона зовсім випадково натрапила на оголошення в газеті, що міський відділ поліції набирає студентів в цю академію в Харкові на спеціальність слідчого-криміналіста, а після випуску було потрібно відпрацювати декілька років тоді ще у міліції. Тож після навчання у 2009 році повернувся та пішов працювати слідчим.
– Ви працювали у поліції, потім пробували себе у інших сферах, а тепер знову повертаєтеся в правоохоронні органі. Чому так?
– З самого початку я працював слідчим. Потім пробував себе і в Києві в Міністерстві внутрішніх справ, і в апараті у Києві, і в Нацполіції, але зрозумів, що це не моє. А тут, як то кажуть, найкраща робота на землі.
– Як ви проводите вільний час?
– З сім’єю, на рибалці, їздимо на відпочинок, до рідних, намагаємося максимально не сидіти вдома.
