Російський опозиційний журналіст Олександр Солдатов, відомий своєю відкритою критикою на адресу РПЦ Московського Патріархату, поділився своїми враженнями від паломництва в Почаївську Лавру УПЦ МП.
«Свята Русь в оплоті «бандерівщини». Що на тлі відділення УПЦ від Москви відбувається в столиці «москвофільства» – Почаївській лаврі в Західній Україні.
Україна як ніколи близька до автокефалії (повної незалежності) своєї православної церкви. Такі висновки зробив президент Порошенко після своїх 7-годинних переговорів у Стамбулі з Вселенським Патріархом Варфоломієм 9 квітня. 18 квітня президент направив патріарху офіційне звернення про автокефалію, а 19-го те ж саме зробив український парламент. Київська влада чекає, що довгоочікуваний Томос про автокефалію константинопольський Синод видасть в травні. Завдяки йому, «повернуться в канонічне поле» дві найбільші «розкольницькі» церкви світу – Київський патріархат (більше 5000 парафій) і УАПЦ (близько 1500 парафій).
Однак найбільш шумна частина українського православ’я проти автокефалії. На тлі війни в країні відбулася поляризація і радикалізація суспільних настроїв. Особливо ж це торкнулося церкви Московського патріархату (УПЦ МП), яка вважає себе «єдиною канонічною». Їй належить більшість українських парафій – понад 11000. Справжньою столицею «москвофільства» стала Почаївська лавра, розташована в західній Тернопільській області.
Градус настроїв заміряв у великодні дні кореспондент «Нової газети», що став першим російським журналістом, що дістався до Почаєва за останні чотири роки.
Свята Русь, але без Путіна«За чотири роки бачив тут всього чотири машини з російськими номерами, – розповідає мені жебрак Віталій, який збирає милостиню перед святими вратами Свято-Успенської Почаївської лаври. – Зате автобуси з Польщі приїжджають кожен день, багато машин зі Словаччини, Німеччини … »Україна розвертається обличчям до Заходу і спиною до Росії – це тепер можна прочитати в будь-якому розкладі провінційної автостанції.
Що б там не говорила київська чи московська пропаганда, але люди голосують ногами і гаманцями: автобусів в Польщу – десятки кожен день, в Росію – добре, якщо один.
На довгих лаврських богослужіннях урочисто виголошується ім’я «великого господина и отца нашего Кирила, святейшего Патриарха Московского и всея Руси». Не те щоб Кирила в Лаврі якось особливо люблять – в листопаді минулого року братія навіть направила Архієрейському собору в Москву протест проти його екуменічної активності, зближення з католиками. Біля самого входу в лавру красується гігантський плакат, на якому зображено зелене дерево Православ’я і непривабливі сірі гілки, що від нього відпали – «католицизм», «протестантизм», «унія» … Але урочисте поминання патріарха – своєрідна фронда українській владі і нагадування про «екстериторіальний» статус Почаєва.
Оточений греко-католицькою Галичиною, Почаїв і його околиці (в радіусі приблизно 20 км) відчуває себе таким собі «острівцем Святої Русі» і чекає швидкого приходу «православного царя-визволителя». Розповідають, як недавно – з найкращими намірами – в лавру приїхала група українських спортсменів-інвалідів, призерів Паралімпіади.
Зрозуміло, спортивну форму інвалідів прикрашала національна символіка: жовто-блакитні прапори і герб-тризуб. Візочників просто виставили за ворота: представник монастиря пояснив їм, що на території святої обителі заборонена «язичницька символіка». При цьому імперський двоголовий орел язичницьким тут не вважається.
З розмов з паломниками і мандрівниками з’ясовую, що при всьому своєму «москвофільстві» особливих ілюзій щодо Путіна та взагалі влади РФ вони не мають. Їх уявний погляд звернений вглиб історії – в епоху Івана Грозного або, щонайменше, Миколи II.
Мандрівник Олександр – дуже колоритний, з пишною рудою бородою, обвішаний клунками і мішками, – ділиться «Почаївським переказом»:
«Є вже таємний цар, якого миропомазали старці на Афоні. У цьому році він може відкритися світові, коли відзначатимуть 100-річчя убивства царя-мученика і його сім’ї в Єкатеринбурзі. Путін царя не прийме, і почнеться в Росії війна за Русь Святу. Не така, яка була на Донбасі в 2014-му, а справжня. Але цар здолає Путіна, і відновиться Свята Русь на короткий час. Сяде же цар на всеросійський престол не в Москві, а в Києві … Ну а потім вже, як в Апокаліпсисі написано, прийде Антихрист. І буде смута, якої не було від створення світу ».
Смак народного православ’я і Таємниця ЯнуковичаТакої концентрації живого, «народного» православ’я, яка збереглася в Почаєві, немає більше ніде – ні в Києво-Печерській лаврі, ні – тим більше – в Сергієвому Посаді. З усіх кінців України в обитель звозять інвалідів, біснуватих, розумово відсталих, очікуючи чудесного зцілення від стопи Божої Матері, відбитої на Почаївській горі, і мощей преподобних Іова та Амфілохія. Останній, до речі, жив не так давно (помер в 1970-ті) і прославився зціленням недужих, причому використовував не тільки молитву, а й ліки, і медичні методики. Крім болящих, в монастир стікаються мандрівники, блаженні, кликуші, причому намагаються пожити в Почаєві якомога довше. Над входом в храм преподобного Іова навіть красується оголошення: «Ночувати в храмі довше 7 днів; не благословляється». Кажуть, ще кілька років тому на монастирському подвір’ї виступав хор сліпців.
При такій концентрації народного благочестя інтенсивне духовне життя не вщухає в монастирі цілий день. Святі врата відкриваються о 4.30 ранку, після чого вибудовується довжелезна черга до мощів преподобного Іова. Ще довша (оскільки рухається повільніше) черга в розташовану поруч печери преподобного. Її відвідування – справжній православний «екстрим»: в печеру веде тонкий лаз, який приховує два крутих повороти, причому в різних площинах. Якщо потрапити в печеру (а одночасно там може вміститися до 7 осіб) порівняно легко: треба повзти, вивертаючись по вузькому лазу, вниз, то піднятися значно складніше: треба підтягуватися по мотузці однією рукою. Багато прочан сприймають це як «тест на благочестя»: людина високого духовного життя вилазить з печери легко, а грішник – застряє у вузькому отворі між камінням. Зрештою, вибираються з печери всі – допомагає черговий послушник.
Почаїв славиться своїм «апокаліптичним духом»: напівлегально в храмах монастиря роздають «Почаївські листки», що викривають головні «відступлення» нашого часу. Найбільше уваги приділяється ІПН, штрих-кодами і електронним чіпам в паспортах або на банківських картках.
Популярно пояснюється, що штрих-код містить три шістки – апокаліптичне число звіра, а чіп – це прообраз печаті антихриста, який, в обмін на видимі зручності, привчає людину бути частиною світового «електронного концтабору», прилучає його до «цифрового рабства», що дозволить прийдешньому антихристу маніпулювати волею людей, вести їх від Бога в вічну погибель. Події на сході України інтерпретуються як війна антихристових сил Заходу проти Святої Русі, бичуються «антихристові секти» католиків, протестантів і православних «розкольників».
У Почаєві і навколо нього створена особлива субкультура, яка можлива, напевно, тільки в такому анклаві, в оточенні чужого, «єретичного» і «відступницького» середовища. Над маленьким містечком, населення якого навряд чи перевищує 10 тисяч чоловік, виблискують десятки золотих куполів: крім власне лаври, це ще й кілька парафіяльних і цвинтарних храмів, а також храми при готелях, яких в Почаєві незліченна безліч. Навіть деякі магазини побудовані в характерному храмовому стилі – з куполами і вівтарними апсидами
У довколишніх селах – теж храми в російському стилі, з восьмикутним хрестом і золотими цибулинами, а на вулицях нерідко зустрічаються бородаті дядьки і жінки в довгих сукнях. А це, між іншим, Тернопільська область – оплот «бандерівщини»!
Етнічна ідентичність тут дещо розмита: хоча говорять українською мовою, але українцями себе як правило не вважають, а в самому монастирі та навколишніх храмах служить чимало молдаван. В УПЦ МП вважається, що Почаїв потрапив під контроль «молдавської мафії». Що, до речі, лише зміцнює його «екстериторіальний» статус.
До честі Почаєва треба зауважити, що такої нестримної комерції, як в російських монастирях, на його території не спостерігається. Якщо в Троїце-Сергієвій лаврі різними церковними лавками забито кожне вільне приміщення, то в Почаєві лише один великий магазин і одна маленька ікона лавка. Є безкоштовна трапезна і можливість безкоштовного нічлігу в храмі. Більш якісне харчування надає трапезна при «готелі для прочан» (монастирському готелі на 500 місць), але і тут можна вкластися з обідом в 30-50 гривень (1-2 долара). Крім безкоштовного розміщення в храмі, є варіанти на будь-який гаманець: від 10 гривень за ніч за ліжко-місце в 10-місному номері до 1400 гривень за номер «люкс» в 4-зірковому готелі.
Незважаючи на економічну кризу, в монастирі не припиняється будівництво: останні роки постійно розширювали «готель для прочан», тепер облаштовують паркінг і окремі, автомобільні святі врата. Класичний архітектурний вигляд лаври, що склався до XIX століття, буквально підірвав новий 33-купольний Преображенський собор, будівництво якого завершилося в 2013 році – в останній рік правління Януковича. Монастирське начальство стверджує, що він входить в п’ятірку найбільших храмів Європи – в загальному, можна порівняти за розмірами з московським храмом Христа Спасителя. Доробити собор так і не встигли – до сих пір в ньому не застелені підлоги, усюди цементний пил. Зате стіни прикрашають недоладні розписи в рожево-блакитних тонах з періодичними вставками в інших стилях – еклектика! Служать в цьому соборі нечасто, віддаючи перевагу «намоленому» Успенському собору зі стопою Божої Матері і чудотворною Почаївською іконою, яка висить на стрічках над царськими вратами.
Втім, новий собор таїть в собі деяку таємницю. Два його вівтарі – північний і південний – освячені на честь двох святих з однаковим ім’ям, Марк.
Будівництво собору курирував особисто Янукович, вкладаючи в нього чималі суми своїх нажитих нелегким трудом коштів. Ось і подейкують тепер, що Марк – це ім’я президента-втікача в таємному чернечому постригу …
Загалом, багато таємниць зберігає Почаїв. Але головна його таємниця – непохитна віра в «матінку-Росію», гарантована європейською демократією і «нестримною» свободою слова, віра, вже неможлива в таких тонах в самій Росії» – пише російський журналіст.
