Неподалік Кременця, у селі Білокриниця, розташований замок-палац.
– Його історія пов’язана із князями Збаразькими, які ще у шістнадцятому столітті спорудили тут замок, – розповідає тернопільський історик Олег Гаврилюк. – 410 років тому його зруйнували татари. Згодом споруду було відбудовано. У 1617 році брати Юрій та Христофор Збаразькі приймали тут королевича Владислава. Після смерті Юрія Збаразького у 1631 році білокриницькі маєтки перейшли до князів Вишневецьких, які перенесли сюди свою резиденцію. У другій половині сімнадцятого століття замок занепав, а на його території споруджено палац. У ньому в 1705 році побував гетьман України Іван Мазепа. Згодом палац передали у власність Радзівілів, які перетворили його на вишукану резиденцію. Тут зберігали цінні пам’ятки мистецтва, книги й архіви заможних людей старої Волині. Однак, усе це знищила велика пожежа, яка сталася у 1806 році . Новим власникам Чосновським довелося відновлювати його майже заново. Споруда була спроектована у псевдоготичному стилі й нагадувала середньовічні англійські замки. Повністю відбудувати палац так і не вдалося: за борги маєток виставили на аукціон. Його придбав у 1866 році російський філантроп граф Олександр Воронін, який, маючи достатньо коштів, повністю відновив замковий палац. Подальша доля палацу пов’язана із неординарною особистістю графа та його незвичним заповітом. Так ось, він, як виходець із кріпаків, завдяки особистій наполегливості дослужився до високих чинів, але не забув свого походження. Тому все майно заповів на створення сільськогосподарського навчального закладу для селянських дітей. Із 1892 року в приміщенні палацу почала діяти трирічна сільськогосподарська школа. За польської влади тут були агрономічна й лісова школи, за радянської влади – лісотехнікум, нині – Кременецький лісотехнічний коледж. Завдяки постійному використанню, – розповів Олег Гаврилюк, – палац не зазнав відчутних руйнувань і значною мірою зберіг оригінальні архітектурні форми. Сама ж споруда розташована у мальовничому дендропарку площею 16 гектарів і є пам’яткою архітектури місцевого значення.
