Вже не перший тиждень родина Татаріних із села Білокриниця Кременецького району розшукує жінку, котра зникла, перебуваючи на заробітках у Польщі
- розповідає kremenets.city.
- розповідає kremenets.city.
Олені Татаріній 43 роки. У Польщі винаймала спільне помешкання із чоловіком та ще двома заробітчанками. 13 грудня минулого року Олена вийшла з дому і не повернулась.
Люди, з котрими мешкала у одній квартирі у центрі Варшави, зникнення жінки жодним чином не коментують. Місце перебування Олени досі невідоме.
«Мами немає ані серед мертвих, ані серед живих», — плаче донька зниклої жінки Алла Татаріна. І відверто розповідає про все, що наболіло за період поки безрезультатних пошуків мами.
«Активно допомагає у пошуках моя тітка Наталя, сестра мами, вона вже зверталась куди тільки можна, а результатів поки ми не маємо жодних, — каже Алла. — Йде другий місяць пошуків. І ми хапаємося за кожну соломинку, за все, що може нам допомогти. В Польщі теж веде власне розслідування її старша сестра Людмила. Власне, тітка і повідомила нам про зникнення мами».
Пошуки у Польщі
Каже, що тітка Людмила поїхала перед цим у Польщу, пішла на квартиру, де мешкала Олена, аби її провідати. Зайшла, а її немає. Питала у її чоловіка, де вона, а той лише відмовчувався, що не знає. Казав, що пішла позавчора, і досі немає її.
Людмила одразу ж звернулася до поліцейськогого відділку. Там повідомили, що за законом мусить минути три дні, лише тоді вони можуть почати пошуки.
«Ніхто у перші дні зникнення Олени не повідомив про це родичів»
«Тьотя прийшла в назначений термін, її вислухали, сказали, що це, швидше за все, звичайна побутова сварка. Мовляв, повернеться. Як з’ясувалося потім, у поліції взагалі у день, коли вона прийшла, цієї заяви не зареєстрували. І коли тітка прийшла згодом знову, то відверто дивувалися: "А що, не повернулася ще?". Для неї це звучало дивно і було очевидним, що пошуками насправді ніхто не займається. Згодом у поліції взяли дані, коли і за яких обставин відбулося зникнення. Ми думали, що це все фіксують, десь записують, а вони просто слухали. Сказали лише, коли прийде якась звістка з госпіталю, то повідомлять», — каже донька Алла.
Пошуки в Україні
В Україні паралельно продовжувала розшукувати Олену сестра Наталя.
«Вона звернулася у всі можливі відомства та інстанції. До речі, з Міністерства закордонних справ до цього часу немає жодної реакції. Але прийшла відповідь з посольства України в Польщі. Тітка написала заяву, і з посольства надіслали запит в поліцію. Через нашу поліцію надіслали запит до обліків генерального секретаріату Інтерполу. Це вже тепер ми знаємо, що лише ця міжнародна організація тісно взаємодіє між країнами-учасницями і реально може допомогти. Хоча й там це займає додатковий час. Ускладнена процедура передачі заяви, переклад її на мову міжнародного зразка, ще має пройти час офіційного затвердження. Ніхто із нас не думав, що це може бути так довго».
Невдовзі Олену почне шукати Інтерпол
І ось, відколи Олена зникла, родина у відчаї. Ані звісточки, каже Алла:
«Не може ж вона десь ходити стільки часу вулицями, в одній курточці і спортивних штанах. Та й ніхто на вулицях її не бачив. Питали знайомих і не знайомих. Людина вийшла і ніби розчинилась у повітрі. Кажуть, наче бачила якась армянка-продавчиня когось схожого, але чи то її, то ще питання».
Остання розмова
Родина не розуміє, чому відмовчується чоловік Олени.
«Я розмовляла з мамою востаннє увечері 10 грудня, а вже наступні дні мама не брала слухавки. Лише раз відповів тато на вайбер, сказав, що все добре», — ділиться Алла.
Каже, що тієї останньої із мамою розмови вона дуже плакала. Було очевидно, що батьки сварилися. Мама щось розповідала, але зв'язок був поганий, Алла мало що почула і так і не дізналася, що саме тоді сталося.
А в середу вранці, 13 грудня, зі слів батька, жінка пішла з дому.
Алла пригадує, що останнім часом мама завжди була в поганому настрої
Не хотіла повертатися з роботи на квартиру. Відчувала, що мамі там було некомфортно.
«Постійні сварки із татом. Вони лише формально жили разом, але тато часто знаходив привід зайвий раз їй у чомусь дорікнути. І офіційно не розлучені, і стосунки не ті. Я давно казала їй — розлучайтеся, бо то нічим добрим не закінчиться»
Мовчання співмешканців
Каже, що батько був вдома у Кременці на свята. Мовчав.
«Може, я настільки не розбираюся в людях, але я не бачила в ньому явних переживань, — зізнається Алла. — Коли вип’є, то сидить плаче, а чи то він плаче, чи «горілка». Може, йому просто соромно перед нами, дітьми, то ж наша мама, а він був там з нею і останній, хто її бачив. А якщо не дав нам знати про зникнення, не повідомив, то чи можу я тепер його сльози і мовчання назвати переживаннями?..»
Багато у цій історії видається Аллі дивним. Приміром, те, що поліція мала б допитати всіх, хто мешкав у квартирі з її матір’ю.
Обоє співмешканок Олени з'їхали з квартири після її зникнення
«З ними ще проживала жінка із Кременеччини та переселенка із Донецька. Дивно, але обоє після цього випадку одразу ж з’їхали з квартири. Вони, як і тато, нічого не кажуть. Винаймали житло всі разом, у Польщі так живе багато українців, так дешевше. Але коли я у Кременці звернулася у відділок поліції і розповіла про тих, хто проживав із мамою і хто там був на той момент, невдовзі до мене зателефонували із Польщі і застерегли, щоб не вказувати цю жінку у заяві до поліції. Знову ж, це для мене дивно. Чому мене застерігали? Та мені байдуже усе це, для мене головне, щоб маму знайшли, а через такі обставини можу підозрювати кожного з тих, хто із мамою проживав», — у відчаї розповідає донька.
Якби тьотя не приїхала, то, скільки б батько мовчав, Алла не знає. І переконана, якби у мами була можливість, вона б обов’язково дала про себе знати. Бо ніколи раніше такого не траплялося.
Стосунки з мамою
«Нас у мами троє, вже двоє внуків. Це вона до чоловіка могла не хотіти повертатися, але з нами ніколи б так не вчинила. Значить, щось з нею трапилося таке, що вона не має можливості це зробити».
«Я відчуваю, що мама жива»
Додому на Кременеччину Олена приїжджала зазвичай не на довго. На тиждень, максимум на два. Вперше у Польщу на заробітки поїхала понад п’ятнадцять років тому. В самій Варшаві живе років вісім. Тож це місто знає, не гірше за Кременець.
«А я не хочу вірити в те, що її немає, я відчуваю, що мама жива. Додає мені сил і тітка Наталя, просить, щоб вірила і молилася», — каже Алла.
Зі слів доньки, на себе витрачати кошти Олена шкодувала, бо все для дітей. Дітей довірила доглядати свекрусі.
«А невдовзі тато почав їй дорікати, що щось не так. Коли теж поїхав до Польщі на роботу, нічого між ними не змінилося. Стосунки не стали кращими».
Каже, що лише мама її завжди по-справжньому розуміла і допомагала.
«Складна життєва ситуація була і у мене, та лише мама підтримала одразу. Так сталося, що я виховую доньку сама і тільки вона сказала: "Що зробиш, не переживай, я допоможу тобі, все буде добре". І вона справді була для мене всім. Допомогою, опорою, подругою. А тепер…»
Алла переконана, що маму десь утримують проти її волі
«Може, вона не пам’ятає, хто вона і звідки, може, її побили. А, може, вона й не знає, що ми її шукаємо. Ми сподіваємося, що коли вона з дня на день опиниться в міжнародному розшуку, то вже не буде сенсу причетним до її зникнення особам, чи тим, хто щось знає, відмовчуватися».
Дівчині та її тіткам Олена часто сниться. То вона біжить від когось, то падає у шахту ліфта. А ще, наснилася у старій батьківській хаті: покійний батько кликав Олену, а мати уві сні його прогнала. Старшій доньці просто сниться, що мама десь є.
Тож, якщо раптом хтось матиме бодай якусь інформацію про Олену Татаріну, прохання родичів звертатися за номерами:
Телефон Наталі: (096)-351-80-80
Телефон Людмили у Польщі: +48 788 15 24 37 443
Поліція у Кременці: (03546) 2-22-45, (067)-350-93-00
