Керівників лікувально-профілактичних закладів протитуберкульозного напрямку очільники області ставлять сьогодні перед фактом реорганізації.
Незважаючи на те, що, за даними ВООЗ, туберкульоз залишається в світі епідемією №1, а в Україні щороку реєструють 30 тисяч нових хворих, їх аргументи незмінні: на Тернопільщині краща статистика, ніж у середньому в державі, кількість захворювань в останні роки зменшилася, фінансування недостатнє і використовується неефективно - пише Погляд.«Під ножем»
Однією з перших у нашій області «під ніж» потрапляє служба фтизіатрії. Із п’яти протитуберкульозних лікарень, які діють зараз на території області, повноцінним лікувальним закладом зі стаціонаром, судячи з усього, залишиться лише один – обласний протитуберкульозний диспансер, що у Великій Березовиці. Реорганізації підлягають заклади цього профілю у Білобожниці Чортківського району, Заліщиках, Бережанах, закривають Яблунівський протитуберкульозний санаторій для дітей і подібний заклад у Язлівці Бучацького району – для дорослих.
Заклад фтизіатричного профілю у Білокриниці Кременецького району у «чорний список» поки що не занесений, однак у такому вигляді, як зараз, каже його головний лікар Григорій Даньків, надавати спеціалізовані лікувальні послуги на відповідному рівні не може. Річ у тім, що тут передбачене лікування так званих «примусових» хворих на туберкульоз легенів, які мають відкриті запущені форми цієї важкої інфекційної недуги, але уникають лікування. В основному це люди «соціального дна», алкогольнозалежні, незаможні, без певного місця проживання.
Коли медицина ще була(!) на нормальному рівні державного фінансування, таких людей медики разом з правоохоронними органами виявляли і, за рішенням суду, доставляли на примусове лікування у Білокриницю. Також постійними пацієнтами тут були і є жінки, які відбувають покарання у Добриводській колонії і для яких туберкульоз – поширене явище. Тому відділ обов’язкового лікування в Кременецькій протитуберкульозній лікарні, єдиний такого профілю в області, – особливий, палати тут ізольовані, під замком, з воєнізованою охороною. Але в останні роки через брак фінансування договорів з охоронними структурами тут не укладають. Відповідно, й лікування обов’язкових хворих, які небезпечні для оточуючих, є неефективним. До того ж на харчування у день на одного хворого передбачено лише 11 гривень замість 45 необхідних.
Колектив протитуберкульозного закладу в Білокриниці все ж сподівається, що їх лікарня залишиться хоча б тому, що Кременець стає центром госпітального округу. Потреба у спеціалізованих послугах може зрости, 200 стаціонарних ліжок у Великій Березовиці може виявитися замало.
Туберкульоз зникає?
Протитуберкульозна лікарня у Білобожниці Чортківського району – одна з тих, що підлягають реорганізації. Про це йшла мова під час нещодавнього відкритого обговорення медичної реформи в ОДА. Це залежить від рішення депутатів обласної ради, адже всі подібні заклади в області – комунальні установи облради. Якщо депутати таке рішення приймуть, то що може вдіяти колектив? Головний лікар Чортківської протитуберкульозної лікарні Михайло Черкасов зазначає, що за останні 10–15 років оптимізацію проводили вже разів чотири, кількість ліжкомісць зменшилася до 30 і ті зараз не повністю зайняті. Профілактичні заходи у зв’язку з кризою державного фінансування зараз майже не проводяться, отож, наразі кількість хворих на туберкульоз в останні роки, за офіційною статистикою, зменшується. Це і створило передумови для нинішньої реорганізації.
Все буде хоспіс
Зараз у протитуберкульозному закладі в Білобожниці 15 ліжок для так званих паліативних хворих – тих, яких вже не лікують, а надають їм догляд в останні години життя. У процесі реорганізації, якщо таке рішення в грудні ц. р. прийме обласна рада, цю лікарню обласне керівництво якраз і планує перепрофілювати у хоспіс, де перебуватимуть не лише хворі на туберкульоз, а й інші невиліковно хворі, яких рідні захочуть туди віддати. Такі заклади, згідно з медреформою, будуть на державному утриманні. До речі, в хоспіси обласна влада планує перепрофілювати номерні лікарні в Козлові та Озерній, а також чи не кожну другу районну лікарню. Аргумент – задля збереження цих закладів. На запитання, що робитимуть лікарі вузьких спеціальностей у такій кількості хоспісів, – відповіді нема.
Тим часом, фтизіатри побоюються, що статистика зниження захворюваності на туберкульоз може не відповідати реальності. А якщо врахувати, що не всі діти отримують відповідні щеплення і соціальний рівень життя українців знижується, сплеск смертельно небезпечної інфекції в недалекому майбутньому цілком ймовірний. Тож чи варто сьогодні так поспішати з реорганізацією протитуберкульозних закладів, якщо й відповідна програма Всесвітньої організації охорони здоров’я розрахована до 2035 року?
Ганна МАКУХ
