21 листопада – День Гідності та Свободи. У цей день також Україна офіційно вшановує пам’ять загиблих Героїв Майдану – Героїв Небесної Сотні.
Сьогодні згадуємо нашого земляка із села Дунаїв Кременецького району Олександра Капіноса, українського фермера, громадського активіста і справжнього патріота своєї Батьківщини.
Олександр Капінос ніколи не міг залишатися осторонь всіх подій, які відбувалися у країні. На початку 2012 року він відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. Займався фермерством та відродженням рідного села. З 4 липня брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського Дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше.
В одному з інтерв'ю газеті «Тиждень.ua» сказав:
«Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога — це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі».
В інтерв'ю інтернет-виданню «Paralleli» зауважив:
«Я приїхав наступного дня після голосування цього закону. Їхав сам, автостопом. Раніше ніколи не голодував. Є побоювання тільки за своїх рідних. Я знав, чому сюди їду. Кудись йти чи їхати і вертатися без перемоги, мені вже таке просто набридло. Я фермер. Мав би зараз до жнив готуватися. А так отут зараз».
Щороку Олександр приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА.
У сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі й організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України. «Жоден житель цього села стільки не зробив, як він. Його вся молодь поважала, такого хлопчини більше немає у всьому районі», — зазначає директор клубу села Куликів Микола Каняєв.
Олександр був активним на Євромайдані. Служив у 35-ій штурмовій сотні «Волинська Січ». Батько зізнається, що не завжди підтримував сина, коли той їхав на Майдан. За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». Був ройовим. «Йому довіряли, бо був відповідальним, беззаперечно виконував всі накази», — каже Сергій Мерчук, боєць Волинської Січі.
Сестра Олександра Капіноса пригадує, що він був на Майдані у Києві від листопада 2013 року. Додому приїжджав ненадовго за чистими речами та відпочити. Новий Рік, Різдво зустрічав з побратимами на Майдані. 18 лютого 2014 року телефонував та казав, що якщо нічого не зміниться — повернеться до рідного села, але вже ввечері між 21:00 та 22:00 годинами отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок. 18-го лютого увечері 35-сотня мала завдання обороняти двір Будинку профспілок. «Ми закидали міліцію коктейлями Молотова, вийшли з двору і всі кажуть, що треба йти відпочити. А Сашко перебиває: „Ні, нікуди не йдемо, тому що людей небагато, Беркут може прорвати кордон“. Ми погодилися. За годину він отримав смертельне поранення», — пригадує Сергій Мерчук. Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» Боровся до останнього. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. 19 лютого помер після 4-годинної операції в лікарні — зупинилось, не витримало серце.
«Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце», — такий напис вибрав Сашко для пам'ятника Борцям за Волю і незалежність України, який разом з братом побудували в сусідньому селі Куликів.
«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами», — переконана його дівчина Олена Котляр. 10 березня Олександру мало б виповнитися 33 роки. Після перемоги Революції Гідності він збирався одружитися.