«На вашу пенсію, бабцю, сала немає!» – нахабно відповіла старенькій бабусі, пенсіонерці, продавчиня із Кременця. Хіба так личить поводити себе із старшими? Хіба нас так в дитинстві навчали?
Кременець. Великий базар. П’ятниця. Бабуся років 85, а може й усі 90. Стара, згорблена, з кривою палицею. Не факт, що вона не пам’ятає Голодомору. Може бути ж не кременецька. Ходить біля м’ясних рядів. Ні, вона не купує м’яса, куди їй? Прицінюється до сала.
– Доню, а скільки оте сало?
– По 75, – неохоче відказує продавчиня.
– А оте?
– А оте по 45, – із ще більшим роздратуванням каже м’ясничка.
– А… – бабця не встигла допитатися, як їй у відповідь злісно відрізали:
– На вашу пенсію, бабцю, сала немає! – в окулярах продавчині блиснув якийсь хижий, огидний вогник. А може й ні, може, то просто відблиснула бабусина сльоза…
