Неподалік Кременця є ферма, де вирощують равликів, і величезний фундуковий сад.
Бізнесмен Мирослав Загорський вирішив ризикнути і відмовитися від традиційних напрямів розвитку сільського господарства. Натомість зайнявся бізнесом, який лише набирає обертів в Україні. Як вирощують делікатеси у мушлях на Тернопіллі – на власні очі бачила журналістка «Нашого ДНЯ»Отож ми вирушили у село Чугалі Кременецького району. Саме тут на місці старого господарського двору розводять середземноморських равликів. На перший погляд це велика теплиця. Однак вона обтягнена не плівкою, а спеціальною сіткою. По всьому периметру стоять у ряди квадратні дерев’яні конструкції з дощок на невисокій опорі з одного боку. На землі ростуть зелені рослини – це спеціальний вид салату перко.
– Равлики – нічні тварини, – розповідає Мирослав Загорський. – Вдень вони сплять та ховаються від сонця і шкідників. Найкомфортніше їм серед рослин або на дереві. А от їдять вночі. Ці конструкції із дощок виконують подвійну функцію і як будиночок, і як годівничка. У зелених рослинах равлики теж ховаються, а коли листя молоде, то ще й смакують ним.
У теплиці проведена система мікродощування, тож перед годівлею ввечері дошки і рослини зрошують. А тоді вже насипають сухий корм. У ньому є багато крейди, адже саме з неї равлики будують свою хатинку. Із 100 кілограмів корму виростає 100 кілограмів равликів. Все через те, що у залікову вагу включають і вагу самого молюска і його мушлі, а ще равлики приблизно на 80 відсотків складаються з води. Для порівняння, на 1 кг курятини треба витратити приблизно 5 кг корму, на 65 кг лосося – 100 кг корму.
Ідея вирощувати равлики належить товаришу пана Мирослава Олександру Журавлю. Він переїхав з Донецька три з половиною роки тому. Там у нього був бізнес з вирощування грибів. Коли ж переселився на Тернопілля, довго думав, чим зайнятися, досліджував ринок. Врешті, з’явилася ідея вирощувати равликів. Спершу поставилися до цієї ідеї скептично. Але коли побачили, як це роблять за кордоном, поцікавилися напрацюваннями у цій сфері в Литві та Польщі, то вирішили спробувати.
– Мені завжди хотілося ефективно використовувати землю, – розповідає пан Мирослав. – У минулому році в мене було 5 тисяч гусей, які паслися у міжряддях фундукового саду. Однак я зіткнувся з труднощами експортування їх у Європу. Єдина жива тварина, яку можна ввезти на територію Євросоюзу, це равлик. Це пов’язано із пташиним грипом, який був поширений у нашій країні у 2008 році, та з іншими бюрократичними перешкодами. Тож ми вирішили спробувати вирощувати равликів.
Підприємці вивчили закордонний досвід, облаштували теплицю і закупили 200 кілограмів равликів. Теоретично з них можна виростити приблизно 10 тисяч кілограмів. Однак з першого разу це не вдалося. Мирослав та Олександр зізнаються, не все у равликовому бізнесі просто. Доводиться вчитися на власних помилках, шукати відповіді. Часто досвід і знання даються дуже дорого. Вже сьогодні можуть сказати, равликів вирощувати навчилися, тепер треба навчитися їх продавати і знайти найвигідніші ринки збуту.
– Кілограм равликів коштує 3-4 євро, – розповідає пан Мирослав. – Використовують їх для різних цілей – і у кулінарії, і для розведення, і у косметології та медицині. Також різні країни хочуть різних розмірів равликів. Іспанці готують їх з мушлею, тож хочуть малих, а французи без мушлі, тож для них потрібні великі.
У лісах Кременеччини можна зустріти виноградних равликів. А от середземноморські у природі не водяться. Вони теплолюбні, тому не переживуть українську зиму. Цей равлик значно смачніший, аніж виноградний.
Зараз на фермі кипить робота. Працівники збирають равликів, які вже досягли статевої зрілості. Потім їх складають у спеціальні ящики із сітки.
– Це дуже незвична робота, – зізнається пані Наталя. – Ми вирощуємо їх із самого малечку. Бачимо, як з’являються ріжки і мушельки. Працювати з ними дуже цікаво. Діти теж часто приходять зі мною і допомагають.
Зібраних равликів жінки складають у спеціальні ящики із сітки. Вони вже дорослі і готові відкладати ікру. Однак оскільки цей вид молюсків любить тепло, тож зимові холоди вони переживають у стані анабіозу у так званому сні. У цей час їх зберігатимуть у спеціальних холодильниках при плюсовій температурі аж до лютого. А потім поволі виведуть зі сну, вони відкладуть яєчка у торфі і принесуть потомство. Випускають їх у теплицю у травні, вже коли минає загроза заморозків.
Окрім розведення равликів, Мирослав Загорський займається вирощуванням фундука. Уже підростає сад площею 32 гектари. Решта саджанців у теплицях. Їх завозять з Італії і вирощують способом «in vitro». В одеській лабораторії клонують. А тоді вже продають. Далі саджанці підростають у теплицях більше року, а потім їх висаджують у відкритий ґрунт. Плодоносити вони почнуть через чотири роки. А ще через чотири вийдуть на промислову врожайність. У середньому дерева фундука плодоносять 40-50 років.
– Фундуковий сад ми посадили у 2015-16 роках, – розповідає пан Мирослав. – Спершу не все вдавалося – ми вчилися на власних помилках і здобували досвід. Вирощувати цю культуру мене спонукало те, що Україна – найбільша аграрна країна Європи імпортує сто відсотків фундука для потреб кондитерської промисловості. Однак цю культуру ми можемо вирощувати у наших кліматичних умовах. Тож сподіваюся, наш фундук користуватиметься популярністю і в Україні і за її межами.
Мирослав Загорський має ще багато цікавих ідей і задумів. Він переконаний, потрібно експериментувати і шукати нові рішення. Звичайно, хотілося б більше сприяння від посадовців і реальних справ від політиків. Адже Україна має надзвичайно великий потенціал. У нас розумні і креативні люди, родючі землі. Ми мали б бути найбагатшою країною в Європі, натомість скотилися до рівня африканських держав.
У непростих українських реаліях такі люди, як Мирослав Загорський вкотре переконують усіх нас, потрібно вірити в себе і не боятися втілювати в життя свої задуми, шукати нові шляхи і не лякатися труднощів. І, як би це кумедно не звучало, але, можливо, саме такі нестандартні рішення, як равлики замість свиней, а фундук на місці яблунь допоможуть розвинути українську економіку.
