5 серпня Церква святкує пам’ять чудотворної ікони Божої Матері «Почаївська».
1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.
В подяку за гостинність, яку надала йому в своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.
У південних слов’ян, як і в інших народів, був у той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів з святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято. Примітно те, що у всіх написах, що збереглися на тій іконі, лист і мова слов’янські. Це свідчить про те, що, можливо, «образ Почаївський писаний рукою руською».
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.
Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква в честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївської.
До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях руської землі. З усіх боків стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці і преподобному Іову Почаївському. Ченці і миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері і до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останню нарада про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари взяли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечу, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
… Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II в пам’ять про паломництво в Почаївську обитель.
Кожен день о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранковому сутінках лише одними лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, при співі тропаря «Непрохідна Врата», Чудотворний образ Почаївської Матері Божої повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто моляться в храмі, безмовно і неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу.
Точно так же опускається святиня по суботах після соборного акафісту перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної Літургії.
Чудеса зцілення у цієї ікони нескінченні, як і потік паломників з України, Білорусії, Молдавії, Росії, Сербії та інших країн, які приїжджають до неї в Лавру.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до цього образу з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного з приїжджають до святині є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.
