Більше місяця тому на волю вийшов педофіл із села Бонівка Кременецького району.
Місцевий ветеринар Михайло М. відбував тюремне покарання за розбещення восьмирічної Насті (ім’я змінено з етичних міркувань), яка мешкає у тому ж селі. Жахливий випадок стався 14 червня 2014 року. Згідно з вироком педофіл мав перебувати за гратами п’ять з половиною років, проте відбув неповних три. Збоченець, повернувшись до рідного села, поводиться, ніби нічого й не було, продовжує працювати ветеринаром. Нині йому 51 рік. Знає про повернення Михайла М. й бідолашна дівчинка, яка через жахливий вчинок односельчанина-педофіла отримала травму на все життя. Випадок із Настею непоодинокий у Бонівці — після скандалу до міліції зверталися із заявами щодо розпусних дій ветеринара ще троє дівчаток.
— Той негідник мав сидіти до 2020 року, але, наскільки відомо, його випустили за так званим “законом Савченко”, а може, ще й за «зразкову поведінку», адже вислужувався перед тюремним керівництвом, — каже мати потерпілої дівчинки пані Марія. — Знаю, що відбував термін покарання у… Чортківському СІЗО. Перебував там під час слідства і судів, залишився там і після виголошення вироку. Оскільки він — ветлікар, а при СІЗО мають тваринницьке господарство, то керівництво надіслало запит, аби він залишився у них. Законодавством таке передбачено, але не за тією статтею, за якою він був засуджений, проте гроші все вирішують… До того ж, знаю, що його всіляко намагався врятувати від тюрми рідний брат, який займає високий пост у поліції на Івано-Франківщині. Про те, що Михайло М. уже повернувся додому, я почула від односельців, а якось зустрілася з ним у селі — не привітався, відвернув голову. Найбільше я хвилювалася, як переживе його повернення донька. Нині їй 11 років, уже багато чого розуміє. «Дядько-паскудник колись вийде з тюрми, але ти не повинна його боятися — нехай він тебе боїться! Побачиш на вулиці — перейди на інший бік і спокійно прямуй. Ми його покарали!» — намагалася я підготувати донечку. Днями пішла вона гратися з дітьми на майданчик, прибігла додому й каже: «Мамо, уявляєш, той дядько вже є!» «Звідки знаєш?» — перепитала я. «Усе село гуде…» — відповіла. За ці три роки ми вдома старалися не згадувати про прикрий випадок, хіба якщо донька сама починала говорити. Але знаю, що в розмовах з подружкою вона іноді згадувала про «поганого дядька». «Паршиво зробив, але біди нема», — від початків заспокоювала я доньку. Всі ці роки дівчинка ходить до психолога, намагаємося стерти з її пам’яті огидні кадри… Але це не так просто, лише недавно їй перестали снитися жахи, травма залишиться на все життя. А збоченець відсидів лише три роки. Хіба це справедливо?
Важко описати мій нинішній стан душі… За час судів і після того я зневірилася в усьому, побачила несправедливість і лицемірство. Так, дружина ветеринара після всього, що сталося, ще й підбурювала людей проти нашої сім’ї, досі поводиться вкрай зухвало, хоча при цьому прислуговує у церкві. Збоченець лише раз вибачився переді мною. «Вибач, не знаю, як це сталося…» — сказав перед виголошенням вироку. Мені не потрібно, аби він усе життя сидів за ґратами, але він складає небезпеку і надалі. Я спілкувалася з психологами, читала спеціальну літературу, сама маю медичну освіту, тому розумію, що педофілію неможливо виправити тюрмою, навіть медицина не в силі остаточно вилікувати таких людей, адже потяг у них залишається назавжди. У цивілізованих країнах педофілам призначають прижиттєве лікування медичними препаратами, адже це психічне захворювання. Михайло М. визнавав під час слідства та судів свою вину, йому не було куди діватися, бо після того, як порушив міру запобіжного заходу — переховувався у лісі за селом, його розшукали «автомайданівці», які підтримали нашу сім’ю у тій складній ситуації, і записали на відео його зізнання. Хоч суд і не врахував цей запис як доказ, але все ж він був дуже важливим для розкриття справи. У донечки слідчі неодноразово брали пояснення, добре, що на суди її не кликали, зайвий раз не ранили спогадами її травмовану збоченцем психіку.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
