Тарас Пігович: «Три роки після Майдану чекаємо змін, але поліція, прокуратура і суди ще більше компрометують себе…». Чоловік доводить у судах своє право на землю, яку в нього вкрала сім’я місцевих підприємців.
Я відразу сказав, що не дам нікому ні копійки хабара, тому маю моральне право відверто говорити нинішнім керівникам поліції, прокуратури, суддям, що вони чинять беззаконня! — каже Тарас Пігович із Почаєва, який майже десятиліття добивається правди у нашій країні. — Після Революції Гідності ми вірили, що настануть зміни, але за три роки переконалися, що у правоохоронній та судовій системах нічого не змінилося, хіба вони ще більше погрузли у корупції.
Чоловік доводить у судах своє право на землю, яку в нього вкрала сім’я місцевих підприємців. “Дерибан” дорогої почаївської землі свого часу чинила “на замовлення” місцева міська рада на чолі з екс-мером Олегом Іванюком, який є фігурантом кількох кримінальних справ. Нині він — на лаві підсудних, а його махінації дотепер покривають злочинці в погонах та мантіях. Отож, особисте земельне питання для пана Тараса давно переросло у боротьбу з невиправною безкарною системою, у відстоювання інтересів усієї Почаївської громади.
Церковна крамниця на… грішному фундаменті
Обійстя та город Тараса Піговича — за кілька метрів від Почаївської лаври. Маєток чоловік отримав у спадок від своєї бабусі Таїсії. Дідусь пана Тараса Паїсій Кухаревич визнаний Праведником світу за порятунок євреїв під час Другої світової війни, його ім’я викарбуване на Стіні честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Перед війною Кухаревичам належала велика територія у центрі Почаєва, та коли Паїсія Володимировича заслали на 10 років у табори, радянська влада частину відібрала. Ні дідуся, ні бабусі вже нема. Поряд із їхньою хатиною пан Тарас звів новий будинок. Ще за життя бабусі допоміг їй приватизувати ділянку, отримати державний акт. У 2005 році пан Тарас подався до Англії на заробітки, а за якийсь час бабуся відійшла у засвіти… Коли ж через кілька років чоловік повернувся додому і почав оформляти документи на спадщину, був приголомшений: на 10 кв.м його земельної ділянки біля хати укладено угоду оренди з підприємцями Пасічниками. У сфабрикованих документах навіть були підроблені підписи пана Тараса!
Ті кілька метрів біля заїзду були незагороджені, там лежала купа сміття. Після приватизації своєї земельної ділянки бабуся дозволила одній сусідці поставити на кількох метрах кіоск для продажу хліба. Але той клаптик землі “впав в око” Пасічникам, тому, поки я був за кордоном, вони прихопили його, — розповідає пан Тарас. — Коли ж я повернувся і взявся оформляти спадщину, дізнався, що… частина моєї ділянки в оренді. Пасічники на той час уже навіть мали дозволи на зведення там будівлі. Приголомшений таким беззаконням, я почав оскаржувати протизаконні дії у судах, та донині нема просвітку…
Сім’я Пасічників — досить заможна, у Почаєві у них є ще три маєтки, власний церковний бізнес — цех із виробництва ікон. На подвір’ї пана Тараса вони побудували крамницю церковної атрибутики, а ось на ще одній ділянці через дорогу звели… церкву, проте замість хреста на її куполі поки що чомусь… флюгер.
Суддя Варневич «поставила хрест» на справі…
Зате “хрест поставили” на земельній справі пана Тараса. І зробила це на догоду Пасічникам сумнозвісна суддя Кременецького районного суду Людмила Варневич. Із 2009 року пан Тарас судиться з Почаївською міською радою.
Пасічники зробили хитро: отримали у власність шмат проїзду до комунального будинку, що поруч із нашим обійстям, але оскільки не могли там будуватися, тож звели крамницю на нашій землі, — обурюється пан Пігович. — Вони поширювали брехню, нібито я взяв у них кілька тисяч доларів і дозволив будуватися. У Кременецькому районному суді та Апеляційному суді Тернопільської області я програв справу, адже опоненти, маючи впливових друзів, спритно “рішали” свої питання. Суди тривали роками, складалося враження, що на мене та мого адвоката ніхто не зважає. Проте коли Верховний Суд України скасував рішення суду першої інстанції та апеляції і відправив на повторний розгляд, у мене зажевріла надія! Однак я ще не знав системи… Справу в свої руки взяла суддя Варневич і “поставила на ній хрест”. У той час проти мене “ополчилася” Почаївська міська рада і своїм рішенням скасувала державний акт на землю нібито через помилку в ньому. У районному суді справу слухали півтора року. Інтереси міської ради представляла адвокат — дружина тодішнього районного прокурора Сідорова. Моїх доводів до уваги не брали, навіть не слухали, відхиляли клопотання, не викликали свідків… У результаті такого кривосуддя я знову програв суди. Вищий адміністративний суд цивільних та кримінальних справ — “ручний” суд Януковича — взагалі не прийняв мою скаргу. Справи Почаєва тоді добряче лобіювали на “верхах”, тому хто зважав на просту людину?
Підроблені документи раптом… пропали
Втішаючись “перемогою”, Пасічники вирішили перевести 10 кв.м спірної ділянки із оренди у право власності. За це рішення одним махом проголосували депутати Почаївської міської ради. І хоча на засіданні не було кворуму, та горе-голова Іванюк до голосів “за” додав ще й відсутніх депутатів і “намалював” необхідну кількість. Наступного дня пан Тарас разом із депутатом міської ради, членом лічильної комісії Миколою Замковським поїхали оскаржувати таке рішення до районної прокуратури, але з ними навіть не захотіли говорити. За заявами пана Тараса районна поліція двічі порушувала кримінальні провадження щодо підробки документів у його справі, але, вичекавши й нічого не роблячи, закривала. На той час районну поліцію очолював Василь Крайник.
Коли почався Майдан, почаївські активісти із ще більшим ентузіазмом взялися боротися зі свавіллям мера Іванюка. Їх підтримала “Народна рада Кременеччини”, зокрема, покійний активіст Віталій Ващенко порушив питання про фальсифікацію земельного кадастру Кременецького району. Відбулася знакова подія — “смітникова люстрація” горезвісної судді Варневич, яка безпідставно відпустила із зали суду обвинувачуваного у злочинах мера Іванюка. Після того налякана районна прокуратура одразу ж прийняла заяву пана Тараса щодо підробки документів.
Утім, розслідування справи продовжували гальмувати: експерт нібито не зміг з’ясувати, чи підпис навпроти мого прізвища підроблений, бо його… “перекрила” печатка, — каже пан Тарас. — Після третьої моєї заяви щодо порушення кримінального провадження Держземагентство у Кременецькому районі надало підчищений пакет документів — без аркушів із підробленими підписами. Зрозуміло, що їх просто приховали або знищили…
Кар’єрний ріст на… горі нерозкритих справ
Земельний спір пана Тараса із захланними Пасічниками можна було б розв’язати законним шляхом за місяць-другий, якби на те була воля правоохоронних органів. Проте “майданний” начальник Кременецької районної міліції Володимир Галевич абсолютно нічого не зробив для того, щоб поставити крапку в даній справі.
На мої звернення Галевич лише розводив руками. Коли на виїзне засідання до Кременецької районної поліції приїхали Олександр Богомол та Василь Крайник, який із крісла керівника районної поліції пересів у крісло завідувача Тернопільського відділення ННІ, активісти порушили ряд питань, зокрема й моє. Пан Богомол запевнив, що мою справу заберуть до обласного управління і вона буде чесно розслідувана. Однак за більш як два роки мене навіть не викликали на допит, не проведено жодних слідчих дій… Я звертався до міністра МВС Арсена Авакова, до голови ОДА Степана Барни — жодного результату. Коли днями ми з почаївськими активістами поїхали до обласного прокурора, нас і там не прийняли. Після того я дізнався, що чергове кримінальне провадження за моєю справою закрили ще торік у грудні, проте мене навіть не повідомили!.. Усе це роблять свідомо, аби я махнув рукою, але я не здамся! Нині з активістами доводимо, що у Почаєві організовано діяла злочинна група на чолі з мером Іванюком. Усіх їх потрібно притягти до відповідальності, і це рано чи пізно станеться. Але допоки не зміняться правоохоронні органи — нічого не зрушиться. Дивує те, як Володимира Галевича, який на посаді керівника Кременецької районної поліції не розкрив жодної резонансної справи, призначили першим заступником начальника обласної поліції?! Напрошується висновок: або йому хтось за щось допоміг “просунутись” в область, або пану Богомолу вигідно мати таких “ручних” заступників. Чимало запитань і до самого начальника обласної поліції. Звісно, добре, що Олександр Богомол вболіває за АТО, контактує з громадською радою, але він уникає розслідування корупційних справ, а отже, не виправдовує сподівань людей на зміни в правоохоронній системі і загалом в цій країні.
Cофія ГРОМНИЦЬКА
Джерело: НОВА Тернопільська газета
