21-річний Іван Матюк впав у відкриту шахту ліфта з висоти 6-го поверху довгобуду, що поруч із районною лікарнею в Кременці. Медики кажуть, що шансів вижити після удару об бетонне «дно» майже не було.
До свідомості він прийшов у реанімації. Його прооперували — видалили селезінку, зашили травмовані органи, зафіксували зламану кістку. Попереду — складна операція на нозі та тривала реабілітація для відновлення здоров’я, пише 0352.
Тиждень тому хлопця перевели в ортопедо-травматологічне відділення Тернопільської університетської лікарні. Нині родині дуже потрібна підтримка небайдужих людей, адже коштів на лікування практично немає.
У них біда за бідою, але, може, нарешті все минеться, бо куди ще гірше… Шість років тому матір юнака потрапила в аварію — їхала з рідними на фірі, як раптом їх вдарив автомобіль, жінку викинуло на асфальт, була вся поламана, ледве оклигала, — розповідає рідна сестра жінки Мирослава Храневич, яка нині доглядає за Іваном у лікарні. — А дев’ять років тому трагічно загинув її старший 26-річний син від першого шлюбу — пішов до лісу вантажити колоди, одна впала на нього і вбила. З другим чоловіком, Івановим батьком, Світлана розлучилася, у нього нині інша сім’я, але він не відцурався від сина. Допомагає, чим може, особливо після нещастя. Не знаю, що потягло Івана на ту будову, каже, що пішов із хлопцями туди з цікавості, коли ж спускався сходами, в темряві провалився в шахту.
На лікування хлопця вже пішло чимало грошей, певну суму зібрали односельці, дещо скинулись родичі. На операцію на нозі потрібно щонайменше 30 тисяч гривень. Така сума для матері і сина нереальна, адже вони не мають ні копійки доходів. Іван рік навчався в училищі, але йому важко давалося навчання, тож залишив, ніде не працював, допомагав мамі по господарці.
На роботу не можу іти, бо ледве шкандибаю після аварії, інвалідність ще не оформила. Якийсь час думала, що одужаю, але з кожним роком мені усе важче. Водій, який тоді збив нас, приносив мені 100 гривень, я посоромилася взяти, більше він не підтримував нас і не цікавився, справу давно закрили. У нас справді жодних доходів, живемо з сином за те, що продамо із саду і городу, а ще син вишукував залізяки по довколишніх селах і здавав. Збирав черемшу, суниці — ніс на базар. Маємо чималий сад, збивали горіхи й продавали. Ось недавно приготували лозу — син мав торгувати перед Вербною неділею, але так і пропаде. Живемо у дерев’яній хатині, газу не проводили, бо не мали за що, до оселі підведено світло й воду. З тих грошей, що назбираємо, відкладаємо щомісяця по 45 гривень, щоб заплатити за електроенергію, 9 гривень — за воду, ще треба якусь хлібину купити, олію, мило. Так і тягнемо від копійки до копійки. Тримаємо кіз — маємо молоко. Але що скаржитися, найважливіше — аби Бог давав здоров’я, — каже матір хлопця.
Кошти можна надсилати на номер картки «Райффайзен банк Аваль»: 4188 3730 2758 9511 (Леонід Степанович Матюк (батько Івана). Контактний телефон матері хлопця пані Світлани: (097) 63 96 492.
