16 травня 2016 року, перебуваючи у 10-денній відпустці з зони АТО, я усно звернувся у відділ соціального захисту Кременецької міської ради (вони тоді ще тулилися у сесійній залі міськради) з проханням надати мені «клаптик землі і два раби» як учаснику бойових дій.
Заступник міського голови відповів, що даним питанням займається земельний відділ ради і завів туди. Начальник відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища направив мене у Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) міста Кременець, що міститься у готелі «Київ».
Там працівник ЦНАПу запевнила мене, що незабаром учасникам АТО будуть надаватися земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на Калинівці, та підсунула готовий бланк заяви на отримання земельної ділянки, куди залишилося вписати свої персональні дані та додати до неї копії необхідних документів, що я й зробив.
Переконаний в тому, що здійснив все необхідне, щоб стати щасливим садівником-землевласником, відбув на місце служби в Донецьку область. Незабаром у телефонній розмові з дружиною довідався, що є відповідь з міської ради по землі. Кременецька міська рада повідомила, що мене буде включено в список учасників бойових дій, які хочуть отримати земельні ділянки в м. Кременець, а після проведення інвентаризації вільних від забудови земельних ділянок моя заява буде розглядатися на засіданні постійної комісії з питань розвитку промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку та на сесії міської ради.
Відразу після одержання радісної звістки оформив на дружину довіреність, підписану командиром частини, щоб та представляла мої інтереси з питань оформлення земельної ділянки, виділеної мені Кременецькою міською радою як учаснику бойових дій, і переслав їй по «Новій пошті». Прямо кажучи, добряче розкатав губу – домовився про саджанці на жовтень (орієнтовний час демобілізації) і відмовився від підписання контракту із ЗСУ у зв’язку з грандіозними планами садівництва. Проте довіреність, на жаль, не знадобилася – міська рада перейшла на режим тиші, а воювати на той час я мав з ким.
Після чесного та добросовісного виконання обов’язків військової служби в зоні проведення російсько-української війни сподівався на таке ж ставлення міської влади до виконання своїх обіцянок. Вже в Кременці під час зборів районної організації учасників бойових дій був прикро вражений, коли почув про необхідність контролю за земельними аферами міської ради, навіть виступив на її захист. Проте маючи певний довоєнний досвід спілкування з органами влади, подав письмовий запит з коротким змістом: а де ж моя земля?
Після необов’язкової місячної паузи одержав відповідь, що мене таки включили до списку учасників бойових дій, які хочуть отримати земельні ділянки в м. Кременець. Моя заява, однак, на комісії не розглядалась, бо при ній не було необхідних графічних матеріалів та й вільних земельних ділянок немає. Прошу звернути вашу увагу, що у першій відповіді, коли я ще мав в руках автомат, міськрада не вимагала додаткових документів – для надання землі, потрібно було лише постояти в черзі до завершення земельної інвентаризації…
…А наступного дня на сесії Кременецької міської ради пішло наліво шість земельних ділянок. Кременчани, які їх отримали, можуть собі дозволити не перейматися якимось списками якихось учасників, які мають право на першочергове відведення земельних ділянок. Як мені пояснили у міській раді, вони самі їх знайшли і в них були графічні матеріали. Тих шістьох щасливчиків, очевидно, у чергу не ставили, їм просто і доступно пояснили кому, що та скільки треба занести.
То чи варто після цього шукати совість, там де її немає. Як відомо, сумління – унікальний товар, ним можна торгувати тільки, коли його в тебе немає. Може пошукаємо корупціонерів?
15 січня 2017 року Віктор ЧУБАТИЙ
viktor.chubatyy@svoboda.org.ua
viktor.chubatyy@svoboda.org.ua
