Має пам'ять зоставатись, як осердя,
Ми від неї наче віти, що втрачають корінь свій,
Пам'ять віри, пам'ять роду, пам'ять прапора і серця.
Лиш по пам’яті людини пізнає людину світ.
Неймовірно, як у долі однієї людини може відобразитися історія цілої епохи. А на долі людини-поета особливо боляче позначаються несправедливість, зрада, підступ.
Прожити вік й не пережить –
Ні краплі лиха не ковтнути?
Мені таке життя й на мить
Принадливим не може бути.
Гірке й солодке – все спізнать!
Хай смерть у нас пардону просить
І не казать ніколи «досить».
Щоб праця радістю цвіла
Життя шуміло в ній рікою…
Прожити так, щоби прийшла
До нас і старість молодою.
Довелося все це пережити Юхимові Андрійовичу Вавровому (справжнє прізвище — Виливчук). Мало знаний в Україні поет, наш земляк, людина з неймовірно важким життєвим шляхом
Поезії, які сьогодні прозвучать – більшість із вас чули, але, можливо, не знали кому вони належать. Тож відкрийте сьогодні для себе нового Ю.А.Виливчука-Ваврового, який роками проживав на чужині, але думкою завжди був з Україною, рідною землею та домівкою, яка завжди була в його зболеному серці.
Пережив я немало хворобливих літ,
Пройшов і крізь бурю, і сліпу заметіль…
І зів’яло життя, наче скошений цвіт,
Й ліг на серце, як ржа, незагоєний біль.
Цими днями 3 грудня ми відзначали 46 - річницю від дня смерті Ю.А.Виливчука-Ваврового
Оксана Сух
