Одного нещасливого серпневого дня, у празник Св. Пророка Іллі, в літній кухні сім’ї добровольця-учасника АТО Еміла Мамедова, який лише у квітні цього року повернувся із зони бойових дій на південному сході України, раптово спалахнула пожежа... Вогонь знищив дахову покрівлю споруди та стіни, згоріли й особисті речі та одяг мешканців...
Спочатку родина бійця АТО звернулася зі своєю бідою, звісно ж, до Ридомильської сільської ради, одначе там спочатку не дуже перейнялися лихом, котре спіткало сім,ю Еміла та його матір...
Тож довелося бідолашним погорільцям вдатися за допомогою до голови громадської організації Кременецька РО «Спілка ветеранів -- учасників бойових дій в АТО» Івана Білосевича як до чи не останньої інстанції й рятівної соломинки в цій практично трагічній ситуації... Як зазначив у редакції очільник Спілки кореспондентові «Діалога», «Ми, група атовців, одразу ж приїхали з Кременця до Ридомля й зустрілися з головою місцевої сільради. Проте тоді він, так би мовити, не дуже добре почув наші справедливі вимоги й заклики щодо себе, аби негайно втрутитися як очільник громади та, по можливості, й невідкладно допомогти родині нашого побратима-атовця Еміла Мамедова...
Й ось нещодавно кременецькі атовці Іван Білосевич та Валентин Примак (інвалід) й волонтерка (дружина воїна АТО), членкиня ГО «Автомайдан» Олена Каменярська вкотре побували на ридомильському подвір,ї матері 31-річного Еміла Мамедова (художнього керівника Ридомильського СБК) та його сім’ї, аби на власні очі пересвідчитися, які ж реальні зрушення намітилися в цій непривабливій історії, як тривають-киплять на знищеній вогнем садибі потерпілих ремонтно-відновлювальні роботи, й почути відгуки господарів про вже надану матеріальну допомогу чи несприяння з чийогось боку в поверненні родини погорільців до нормального, людського життя...
-- Звісно, добре, що Ридомильська сільрада створила відповідну комісію щодо цього нещасного випадку, на сесії депутати вирішили надати погорільцям матеріальну допомогу, -- мовив Іван Білосевич, -- але ж, як з’ясувалося, резервний фонд сільради не передбачає виділення коштів на ліквідацію наслідків таких пожеж, бо їх вважають... побутовими... Залишається надія на районну Програму «Турбота», за котрою може бути надана матеріальна допомога родині атовця Еміла Мамедова...
-- Так, певну допомогу нам таки надали, проте є багато «але», -- скрушно зітхає мати Єміла Мамедова – Надія Юріївна Грабар (директор Ридомильського СБК). – Скажімо, дошки нам виділили на пилорамі соснові, сирі, із сучками, й, щоб таким «лісоматеріалом» перестелити нову добротну підлогу в будинку, за це не візьметься жоден майстер-столяр, який має совість, себе поважає і відчуває відповідальність перед нами як замовниками робіт... Тому вважаю, що справжньої, достатньої допомоги ні держава, за Незалежність котрої добровільно воював мій син, ні сільрада нам іще не надали... Через це я, від безвиході, й була змушена влізти в банківську кабалу, взявши непосильний кредит на суму 10 тисяч гривень, аби бодай інтенсивно розпочати ремонтні роботи й аби прийдешні осінні та зимові холоди, дощі й снігопади не застали нас із родиною без даху над головою...
Я за вдачею оптимістка, проте єдине, що мене ще тримає в цьому житті, -- це мій син Еміл, який повернувся живий із пекла війни, це його сім,я. Але ж не стихає біль у моєму серці через те, що в нашій країні переважно зневажають таких людей, героїв, які вижили на тій клятій війні, повернулися до мирного життя, а натомість їм доводиться зносити на собі неуважність та байдуже ставлення з боку чиновників при владі... Як у такому разі такі посадовці поставляться до простого селянина чи робітника, якщо його спіткає така ж біда, як нас?! Це просто жах – оця тотальна байдужість до насущних потреб знедоленої пересічної людини та її сім,ї (схлипує від душевного болю й витирає непрохану сльозу... — Авт.). Я особисто зараз – практично гола й боса... Думала, що згодом переберуся жити в ту літню кухню, котра згоріла...
Може, то була якась необачність із нашого боку... Але ж ми завжди вмикали в ту злощасну електророзетку і дрельку, й інші елетроприлади, і нічого не траплялося лихого... Аж раптом сусіди побачили, як полум,я вже гоготіло й «облизувало» покрівлю хати... Одначе, на нещастя, саме в ту зловісну мить не було вдома й на подвір,ї доволі води, аби швидко загасити пожежу, котра тільки-но розгорялася... Люди, сусіди – всі нам допомагали рятувати хату, робили спроби телефонувати на пожежну охорону, але, на жаль, усе марно, бо в нашому селі це нереально зробити, через дуже поганий мобільний зв,язок... Пожежа спалахнула о першій годині дня, і лише до 4-ої години ми заледве її загасили... Взагалі-то, дуже тяжко з водою в нашому селі, все якось у цьому стосунку не облаштовано, не організовано... Не відчуваємо відповідальності сільської влади за умови та турботи про якість життя простих мешканців... Той, хто не крутиться, не ризикує, добрим господарем у селі не стане, нічого путнього не доможеться... В Ридомлі повинен бути ватажок, який горою має стояти за простих людей...
Допомагає нам, чим може, власноруч, добра людина – Віталій Цимбалюк, який родом із Харківської області, але вже багато років мешкає в нашому селі. З допомогою таких чуйних людей ми вже вивезли (близько 15 ходок) увесь побитий і поламаний шифер зі старого даху...
Також зараз ми дуже вдячні за матеріальну допомогу директору дільниці №6 ПП «Агро-Експрес-Сервіс» Вікторові Фаєрчуку, який надав нам трактор із бочкою з водою та посприяв у доставленні лісоматеріалу на пилораму й назад.
В згорілому ж приміщенні пошкоджені всі стіни, відтак 10 великих листів гіпсокартону довелося викинути, разом із усім сміттям... А там же зроблене й парове опалення, й електромережа проведена, та докласти плитку треба ще в коридорі. Так, спальня вже завершена. Я в ній до пожежі спала. Саме мав приїхати мій молодший син Зореслав, щоб допомогти й продовжувати роботи в будинку... Ми проживаємо разом зі старшим сином Емілом, його дружиною Іриною та їх синочком Любомирчиком, який цьогоріч пішов у перший клас. Тобто в нас -- велика сім,я, я ще й мушу доглядати свою стареньку, хвору маму Ганну Юріївну... У нас не оселя, а справжнісінький вулик!.. Це ж аж ніяк не нормально було – жити в одній кімнаті з дорослим сином?! Ми ту обгорілу стару літню кухню до пожежі укріпили, обмурувавши її зовні цеглою, -- тільки й жити було та не тужити...
Ми із сином-співаком Емілом роками беремо участь у різноманітних культурно-мистецьких заходах як у рідному Ридомлі, так і в Кременці. Слава Богу, здібних і талановитих аматорів у селі є чимало... Однак виживати на малу зарплатню й пенсію доводиться дуже важко. Ось у мене, хворої на цукровий діабет, вважайте, щомісяця 800 грн. іде тільки на ліки... Відрадно, що вчасно навідалася до нас хороша сусідка й друг нашої сім,ї, талановита співачка та взагалі чудова людина, депутат Тернопільської обласної ради від Кременеччини Інна Ігорівна Вовчок, яка принесла мені дорогокоштовні ліки як діабетикові ... Постійно мене провідує та підтримує духовним словом і ділом як пастир-духівник отець Миколай, священик місцевого храму Української Автокефальної Православної Церкви.
А ось із Ридомильської сільської ради до нашої згорілої й згорьованої садиби нагодилися аж через тиждень після пожежі. Й це найперше завдяки приїздові голови районної організації Спілки ветеранів -- воїнів АТО Івана Білосевича, який, дай йому, Боже, міцного козацького здоров,я, і підняв наші проблеми з ремонтом літньої хати на районний рівень, змусивши сільських чиновників заворушитися та як слід перенятися нашим лихом на законних підставах... Так, за допомогою добрих і небайдужих людей ми неодмінно якось виборсаємося з цієї біди, котра впала на наші голови так нежданно-негадано... Все мусимо стерпіти й знести, бо Бог наділяє нас такими випробуваннями, котрі ми здатні подолати спільно...
-- Ми щиро вдячні за всіляку допомогу й моєму рідному дядькові Володимирові Юрійовичу Довгушку, -- додав потерпілий, але не зневірений вояк-доброволець АТО Еміл Мамедов, -- який є ветераном афганської війни та який нині мешкає в Будках, проте постійно приздить до Ридомля, аби бодай чимось підсобити нужденним родичам. На жаль, у сільраді погодилися надати нам як потерпілим від пожежі лише якихось 2 тисячі гривень матеріальної допомоги з бюджету. Одначе коли ж ця сума до нас надійде, невідомо, оскільки в них чомусь немає відповідної програми на такі невідкладні потреби членів громади... Благо, що вже згадуваний приватний підприємець Віктор Фаєрчук іще пообіцяв виділити-оплатити за наш земельний пай 7 тисяч гривень, хоча, ніде правди діти, ця небайдужа і щира людина намагається по можливості допомогти всім селянам-орендодавцям, які гостро потребують якоїсь матеріальної підтримки чи підмоги вантажним автотранспортом... Але нам спершу ще треба всередині довести хату до ладу, адже мій син Любомир уже пішов у перший клас, і, відповідно, дитині необхідна облаштована кімната для занять та просто для того, щоб мати дитинство. Тому хочеться відчути до себе увагу з боку владних структур, щоб фінансова допомога була більш відчутною за нинішніх шалених цін на будматеріали і т. п. Бо самотужки ми своєю сім,єю не здужаємо зрушити з місця свої матеріальні проблеми з ремонтно-відновлювальними роботами в обгорілому будинку. Приміром, моя дружина Ірина (родом із Лановеччини) змушена працювати вихователем на жалюгідні 0,25 (!) ставки в дитсадочку, Як нам вижити з таких «доходів» і випадкових підробітків?! Ми бачимо, як нині «справедливо» наша горе-держава й органи місцевої влади виділяють земельні ділянки воїнам АТО... Наприклад, мені відповіли відмовою, бо, мовляв, «такої землі в межах нашого населеного пункту немає...» А згідно з чинним законодавством, учасникам бойових дій в зоні проведення АТО належить першочергове право на отримання землі, але нормативними документами процедура її виділення належно не прописана... Тож і виходить на ділі, що атовцям органи влади й місцевого самоврядування відмовляють в отриманні земельних ділянок, а натомість мали б не обділити належним жодного захисника України... Проте це – в ідеалі... В реалі ж – оце лишень і мають здебільшого сільради, що дати атовцям тільки по 1 тисячі гривень: була така допомога від держави на День Перемоги – 9 травня... Добре, що ще доброчинець Віктор Фаєрчук виділив нам, оборонцям держави, продуктові набори до згаданого свята... Так прикро виходить у нашій псевдодержаві, що тобі як атовцеві виділять квартиру чи подарують-збудуть хату лише тоді, якщо ти загинеш на фронті, тобто посмертно, але в новій оселі вже житимеш не ти, а тільки... твоя вдова-дружина й напівсироти-діти... Шанувати та підтримувати держчиновники, народ, громада повинні саме живих бійців, які залишили на охопленому вогнем неоголошеної війни південному сході України свої найкращі роки життя, здоров,я, спокій у душах... Такий моторошний і цинічний мир стократ жорстокіший за найкровопролитнішу війну, бо маленькій людині, українцеві, бійцеві, у жахливих жорнах мирного життя виживати та не зламатися, не занепасти духом набагато важче, ніж на лінії вогню, де поняття честі, гідності, добра, справедливості, законності та взаємопідтримки ще не настільки знецінені й зганьблені, як у тилу, де тебе шанують, поважають і взагалі помічають лише тоді, якщо ти при посаді, статусі, бізнесі, іномарці й грошах...
Ідеї справедливості й законності, ідеї направду Незалежної, Демократичної й заможної України, за котрі стояли люди на Майдані й вже третій рік поспіль гинуть на Донбасі, мають перемогти, щоб ми всі жили в достатку й були щасливі, як народи в розвинутих європейських країнах, а не як люди другого сорту в рідній державі, за котру свою кров проливаємо. Але такого життя ми доможемося тільки тоді, коли встановимо, виборемо справжню українську владу, котра дбатиме не про власні бізнес-інтереси, а про народ, титульну націю, -- із сумом і, водночас, із вірою у голосі мовив Еміл Мамедов...
...Як зазначено в акті-довідці обстеження умов проживання сім,ї Еміла Мамедова, комісія в складі депутата Ридомильської сільради Анатолія Резніка, землевпорядника сільради Миколи Баса, сусіда й мешканця с. Ридомиль Миколи Цибульського, провела огляд матеріально-побутових умов сім,ї бійця-ветерана АТО. В ході згаданого обстедження було встановлено, що пожежа, котра сталася в домогосподарстві Еміла Олександровича Мамедова 2.08.2016 року, знищила верхню покрівлю літньої кухні, площею 80 кв. метрів, а також вогонь пошкодив саму будівлю... Крім того, внаслідок пожежі -- згоріли речі домашнього вжитку та одяг господарів...
Висновок комісії зведено до того, що згадана постарждала сім,я воїна АТО потребує невідкладної матеріальної допомоги для відбудови й ремонту приміщення літньої кухні, котре знищила пожежа...
Одне слово, варто було б усій громаді Кременецького району підключитися до надання матеріальної й іншої підтримки підтримки постраждалій сім,ї бійця-ветерана АТО Еміла Мамедова (098)-045-49-76) із с. Ридомиль. Тільки нинішня державна влада й ми, народ, громада, повинні докласти всіх зусиль, аби наш оборонець почувався захищеним та необділеним увагою й турботою земляків у нинішньому вкрай нелегкому мирному житті. Він захищав мирне блакитне небо над нами, наш спокій і майже безтурботне життя та облаштований побут, а тому ми мусимо, попри всі злигодні й випробування наджорстокого часу, забезпечити йому та його сім,ї, родині надійний дах над головою, затишок, омріяний спокій, аби вони могли й надалі працювати та творити в освітній і культурно-мистецькій сферах на благо свого села, району та держави в цілому.
